– Ви, панове, навіть не знаєте, що він зробив моїй дружині?
– Жива? — спитав Жубровський. Георг кивнув. – Побита? Ні, тоді слава Богу. Сталася неприємність, але грошей ти не одержиш.
– Що, я? — пирхнув Георг і схопився на ноги. В голову вдарила хвиля жару, долоні самі стиснулися в кулаки. Він кілька раз засопів і розслабив м'язи лише під суворим поглядом капітана.
– Прошу пробачення, Бутцау, — сказав Жубровський. – Я невірно тебе оцінив. Ти не інтриган, ти не підставив дружину на шляху короля, ти просто став жертвою підлості. Але, на жаль, така наша доля, що ми повинні приховувати такі підлості і перевіряти, чи не загрожує нашому королеві ганьба через його пригоди. Чи змусив він твою дружину до чогось?
– Я не знаю... — відповів Георг, ледь стримуючи сльози. Він уже не знав, чи хоче вигнати дружину з дому, чи на колінах благати в неї прощення.
– Ми не будемо розслідувати цю справу, — чесно зізнався Жубровський. – У нас занадто короткі ноги для королівських порогів. Але я вірю, що Величність не стане мститися. Якщо все буде так, як ти казав, сором не дозволить йому тебе переслідувати. Я лише благаю тебе, добрий чоловіче, не робити дурниць! Нікому про це не кажи. Ми не розповімо, і король не розповість.
– А що, як знову...
– Вирішиш сам, — відповів капітан. – Можливо, слід було тріснути його по лобі тим чеканом, хоча тоді б тебе четвертували на Пекелку[11].
– Угода проста, Бутцау, — вставив полковник, який досі мовчав. – Нічого не кажи, ми ж охороняємо короля. Ваша дружина йому дуже скоро набридне. Він повернеться до дружини того полковника, Грабовської, або до якоїсь іншої...
– То що ж мені робити, панове офіцери?
– Нічого, добрий чоловіче, — відповів Жубровський. – Якщо дозволяє совість і честь, продовжуйте служити. Якщо ні, полковник напише вам звільнення, але не одразу, а в наступному році, щоб люди не говорили.
– Я давав клятву захищати короля...
– І він в Рacta conventa[12] клявся дотримуватися законів. Поки що твоя обіцянка сильніша за його... — почав Жубровський, але, побачивши докірливий погляд Коччеі, замовк.
– Ідіть і поїжте чогось, — нарешті сказав полковник. — Про всяк випадок, бо ви сьогодні ввечері вирушаєте з королівською свитою на якусь візитацію. А якщо люди почнуть щось плескати про вашу дружину, негайно приходьте до нас.
– Так, пане. Дякую.
Він схилив голову та вийшов у коридор. Щось дивне палало в грудях Георга Генріка Бутцау. Простий слуга, без герба та з німецьким походженням, відчував, що його честь вища за королівську. Кілька слів Жубровського, сказаних у гніві, виявилися бальзамом для серця гайдука. Він усвідомив, що винен лише у власних гріхах і повинен відзначати власні заслуги.
У ту мить він вирішив пробачити свою дружину, навіть якби вона прийняла королівське ложе з її доброзичливості.
Не моя вина, що вона перетворилася на таку гулящу. Я своїх обітниць дотримав. І тим був кращим не лише за короля, а й за неї. І в ту мить він подумав, що він є рівний героям давнини, чиї горді обличчя він бачив на стінах замку. Він був рівним останнім легіонерам, які захищали Рим від варварських орд, він був такий... Тут він хотів згадати якийсь тріумф честі своєї нової батьківщини, але вирішив, що за минулі покоління Річ Посполита не може похвалитися надто багатьма трагічними поразками, бо її поразки були такими банальними. У будь-якому разі, він вирішив, що буде кращим слугою, ніж король був королем.
На обід він з'їв просту кашу з маслом та солодкі, але вже дещо засохлі (бо вони були з попереднього дня) булочки з вершками. Потім поправив мундир і швидко вирушив на службу, прагнучи повернутися додому та розповісти дружині про свою надзвичайну честь.
Тоді, Варшава
Як виявилося, прохід через міські рогатки не став для змовників проблемою. Судячи з поведінки вартових, вони пропустили б не лише супутників Яна Кужми, а й самого генерала Пуласького, за умови, що той сплатить відповідний збір.
Земляний вал, помпезно названий Маршалковськими окопами, мав оточувати всю столицю та захищати її мешканців від зарази тіла та душі, тобто чуми та антикоролівської конфедерації. Правда, однак, була досить прозаїчною: як укріплення, вали становили перешкоду лише під час дощу, оскільки недбало побудовані пагорби-кургани поєднувалися з водою, щоб зупинити непроханих гостей. Ян, однак, не міг уявити їхнього захисного ефекту за кращої погоди.
Це був перший візит Кужми до столиці. Королівське місто не справило на нього особливого враження; після підкорення прикордонних окопів довелося подолати ще близько десятка стай, щоб будівлі осіли, а будинки виглядали багацько. Його більш світські супутники пояснили йому, що вони проїжджають повз гарні резиденції заможних панів, але під дощем і брудом ці чудові сади анітрохи не здавалися Яну привабливими.
11
Знамените Пекелко (Piekiełko – мале пекло) розташовувалося на нинішній вулиці Подвале, на перехресті вулиць Пекарської та Рицарської. Тут проводили страти і палили відьом…
12