Варшава — місто, як для столиці великої держави, є невеликим, яке в минулому зазнало багатьох поразок. Під час шведських воєн воно було захоплене і частково зруйноване, а під час великих епідемій у 1707-11 роках місто майже повністю спорожніло. Хоча зараз воно відновлює колишню славу і населення, на це впливають головним чином прекрасні будівлі місцевих багатіїв, а також численні військові підрозділи, що дислокуються в околицях.
Варшаву оточують не тільки поля і приміські хутори, але й густі ліси, що зовсім не схоже на столиці європейських держав. У давні часи Мазовія, бо так називався цей район Польщі, не була центром країни, а її околицею. Відома своїми темними лісами, Мазовія відокремлювала широкі рівнини Польщі від пущ Литви та Пруссії. До сьогодні Мазовія славиться смачним, ароматним медом та виробництвом дьогтю.
Зі сходу і півночі Варшаву оточує прадавній ліс, що тягнеться аж до кордонів держави. З півдня і заходу видно розлогі поля і маєтки, але вони перемежені дубовими і березовими лісами. Ліси, про які ми будемо писати далі, це дубові ліси на північ від міста, що починаються майже відразу за міськими рогатками. Якби мандрівник спускався по Віслі (найбільшій річці королівства і важливому торговому шляху), він побачив би цей незвичайний краєвид: покинувши місто і цивілізовані околиці, пасажир плоту (популярний спосіб подорожувати в цих краях) відразу за Варшавою потрапляє в дивну країну, обидва береги якої охороняє ліс. Мені довелося відвідати це незвичайне місце, де існують як сусіди творіння людини і творіння Бога.
III
Зараз, Санкт-Петербург
Полковник Херцог вирішив справу по дорозі зі своєї квартири до Мармурового палацу. Коли він входив до королівської резиденції, то вже віддавав накази, які, як вважав, послужать покаранню винних і нагородженню геніального слідчого.
– Ті двоє! – кричав він. – Валент Пешинський і Теодат Франкенберг. Адже вони тут, у столиці! Приведіть їх сюди, негайно!
Ці накази він віддав ще з другого поверху, але Вайс чув їх чітко, ніби вони були вимовлені в сусідній кімнаті. З приходом військового керівництва в палаці стало ще голосніше і повернулося більше життя – скрізь, крім королівського ложа.
Херцог вступив до спальні Станіслава Августа, як Суворов до Варшави. Він уже хотів оголосити про своє прибуття гучним голосом, але відчайдушні жести Вайса та інших лікарів змусили його замовкнути. Офіцер лише вклонився в бік непритомного короля, а потім поглянув на Артема, який його вів.
– Ти лях, хлопче?
– Я руський, пане офіцер, лише мати з Польщі походила.
– Так, так... але польську мову ти знаєш? – Коли Артем кивнув головою, полковник схопив його за плече і, не дивлячись на бранця, запитав Вайса: – Пане докторе, чи можу я позичити цього юнака? Дякую, – додав він, не чекаючи на відповідь.
Артема вивели в коридор, а потім у вітальню, яка стала кризовим центром. Водночас двоє гвардійців винесли, тримаючи їх в хірургічних щипцях, чашку з-під кави та булочку – два ймовірні джерела отрути.
На одному з оздоблених столів люди полковника розклали щось на зразок алхімічної лабораторії, як у казках про алхіміка Сендзіміра[16], які Артем чув від матері в дитинстві. Одягнені в білі халати і гострі капелюхи, вчені привітали чашку і булочку стриманим вибухом ентузіазму.
– Ми знайдемо тих, хто отруїв доброго короля Станіслава! — заявив один з них.
– Король живий, — мимоволі нагадав Артем.
– Добре, – відповів хімік. – Зате він може померти. Так чи інакше, це злочин образи величності. Напевно, пан полковник негайно візьметься за цих конфедератських свиней!
– Сідай, хлопче, ми чекаємо на підозрюваних, – наказав Херцог. – Ти будеш присутній на допиті.
– Пане полковнику, якщо це ті в'язні, яких наш милостивий цар випустив з фортеці в Кам'янці, то вони, мабуть, досить добре розмовляють російською.
– Знаю, хлопче, але ти маєш слухати, чи вони не спілкуються між собою. Ти будеш перекладати мені, що вони шепочуть між собою.
Наближався полудень, а Артем навіть і не снідав. Один із гвардійців здогадався про потреби слуги і подав йому булку. А точніше, хотів подати, бо алхіміки одразу вирвали з рук солдата речовий доказ. Збентежений гвардієць подавав Артему приготований для полковника пиріг і кухоль розведеного пива. Перш ніж слуга вгамував голод і спрагу, до зали ввели двох конфедератів.
Це були чоловіки невизначеного віку, посивілі і згорблені двома десятиліттями злиднів. Останній рік, однак, зумів приховати на їхніх обличчях сліди довгого ув'язнення, хоча неповний зубний набір вказував на те, що під час перебування у фортеці обох свіжим хлібом не годували. Їхні очі були згаслими, і, незважаючи на елегантний одяг, вони виглядали переодягненими жебраками.
16
Міхал Сендзівой, він же Міхал Сендзімір гербу Остоя (1566 - 1636) – польський алхімік і лікар, ймовірно, відкривач кисню. Дуже цікаві про Сендзівоя можна знайти в книжці "Сестрички" Анджея Піліпюка (є російською мовою на Флібусті та інших електронних бібліотеках).