Ця нова, нездоланна пристрасть незмірно могутніша за першу закоханість у Дарнлі. З Дарнлі Марія Стюарт лише відкрила і спробувала насолоду віддаватися і тільки тепер розкошує нею. З Дарнлі вона лише прагнула поділяти корону, владу і життя, натомість Босвеллові прагне дати не щось одне, не те або те, а все і геть усе, чим володіє на землі, прагне збідніти, щоб збагатити його, з насолодою принизитися, щоб піднести його. Пройнявшись таємничим захватом, Марія Стюарт відкидає геть усе, що зв’язує її та обмежує, щоб тільки його, Єдиного, схопити та утримувати. Вона знає, що друзі покинуть її, світ ганьбитиме і зневажатиме її, але саме це дарує їй замість розтоптаної гордості нову гордість, і вона натхненно повідомляє:
Уже нічого для себе, все тільки для Босвелла, бо завдяки йому Марія Стюарт уперше відчула, що повністю віддалася:
Усе, чим володіє Марія Стюарт, усе, що становить її, — своє королівство, тіло, честь, душу, — вона жбурляє в провалля пристрасті і в глибинах свого падіння насолоджується водночас усією надмірністю почуттів.
Така несамовита напруга і перенапруга почуттів неодмінно мала змінити душу. В тій доти недбалій і стриманій жінці надмір пристрасті породжує невідомі та унікальні сили. В ті тижні тіло Марії Стюарт та її душа живуть удесятеро інтенсивніше, в ній прориваються можливості та здібності, яких доти і після вона ніколи не досягала знову. В ті тижні Марія Стюарт може чвалувати на коні вісімнадцять годин поспіль, а потім, не відчуваючи втоми, ще цілу ніч не спати і писати листи. Вона спромагається, дарма що загалом складала лише коротенькі епіграми й мимобіжні принагідні віршики, одним духом вогненного натхнення написати одинадцять сонетів, у яких висловила всю свою насолоду і муку з такою силою слова і красномовністю, що ані давніше, ані згодом не були властиві їй. Вона, загалом необережна й безтурботна, вміє так досконало прикидатися перед людьми, що кілька місяців ніхто не помічає її стосунків із Босвеллом. На людях Марія Стюарт може з чоловіком, від найменшого поруху якого вона, запалавши, аж тремтить, розмовляти холодно й суворо, немов із підлеглим, вміє вдавати веселу, коли її нерви здригаються й палають, а душа гине від розпачу. В ній раптом постало якесь демонічне Над-я й пориває її далеко за межі власної сили.
Але ці надмірні вияви почуттів, які нещадно силують волю, оплачено страхітливими спадами. Потім Марія Стюарт знову лежить цілими днями квола і виснажена в ліжку, годинами тиняється по кімнатах з одурманеними чуттями, ридаючи, стогне на ложі: «Я б хотіла померти», і криком вимагає кинджал, щоб накласти на себе руки. Та надмірна сила як приходить, так і зникає таємниче за кілька годин. Адже тіло вже не здатне витримувати довго несамовите самоперевершення, нестямне прагнення вийти за власні межі, тіло повстає, бунтує, нерви горять і здригаються. Ніщо не свідчить так виразно, якою крайньою мірою плоть Марії Стюарт подалася під тягарем безмірної пристрасті, як відомий епізод у Джедбурґу. 7 жовтня Босвелл у сутичці з одним браконьєром отримав небезпечну для життя рану, і ця звістка дійшла до Марії Стюарт у Джедбурґ, де вона головувала на засіданнях окружного суду. Щоб не привертати уваги, Марія Стюарт навіть не думає одразу заскакувати в сідло і мчати двадцять п’ять миль до замку Ермітаж. Але немає жодного сумніву, що лиха звістка цілком приголомшила її, бо безсторонній спостерігач у її колі, посол Дю Крок, що тоді не міг мати найменшого здогаду про інтимний зв’язок Марії Стюарт із Босвеллом, повідомляє в Париж: “Ce ne luy eust esté peu de perte de le perdre”[20]. Мейтленд теж помічає розвіяність та пригніченість Марії Стюарт, але, також не знаючи про справжню причину, думає, що, «мабуть, ці похмурі думки та невдоволення — наслідок її стосунків із королем». Лише через кілька днів королева несамовито мчить до Босвелла, її супроводять лорд Морей і кілька дворян. Марія Стюарт сидить дві години коло ліжка пораненого, а потім у не менш шаленому темпі повертається, щоб у цій нестямній гонитві притлумити внутрішній неспокій. Але тіло тепер, підточене пристрастю, яка палала всередині, знесилюється. Коли Марію Стюарт знімають із сідла, вона безсило падає і лежить дві години. Потім починається гарячка, типова нервова гарячка, Марія Стюарт закутується й марить. Згодом її тіло зненацька ціпеніє, вона вже не бачить і не відчуває, дворяни й лікарі безпорадно стоять навколо недужої, що тане від загадкової хвороби. Вже розіслали навсібіч посланців, щоб приїхав король, прибув єпископ і про всяк випадок міг дати їй останнє причастя. Вісім днів Марія Стюарт перебуває між життям і смертю. Здається, ніби потаємне бажання вже не жити одним страхітливим вибухом розірвало її нерви, знищило силу. А втім, — і ця обставина з клінічною виразністю свідчить, що знесилення було суто психічним, типово істеричним, — тільки-но на драбинчастому возі привезли Босвелла, що вже одужував, Марія Стюарт одразу почувається краще, і — знову диво — через два тижні начебто вмируща знову сидить у сідлі. З глибин душі прийшла небезпека, і та, кому вона загрожувала, в душі й подолала її.
Але, одужавши фізично, королева в наступні тижні все-таки й далі приголомшена і мов не своя. Навіть найчужіші люди помічають, що вона стала «іншою». Щось у рисах Марії Стюарт, у її єстві змінилося надовго, звичайні невимушеність і впевненість наче спали з неї. Вона ходить, живе і діє мов людина, яка перебуває під великим тиском. Марія Стюарт замикається у своїй кімнаті, і крізь двері служниці чують, як вона хлипає і стогне. Загалом сповнена довіри, цього разу вона вже нікому не звіряється. Її вуста запечатані, ніхто не здогадується про страхітливу таємницю, яку вона носить день і ніч і яка мало-помалу чавить їй душу.