Але вам відомо, що клопотання були марні: верховний суд Екса прирік скарати Альфонса на горло, а що засуджений зник, то було вирішено дванадцятого серпня спалити на головній площі його подобизну. Ох, навіть тут, у Парижі, мені ввижалося, як полум’я огортає лагідну посмішку й золотаве волосся на портреті й чувся радісний рев юрби…
Б а р о н е с а. Наче пекельне полум’я виплеснулося в наш світ!
Г р а ф и н я. «Пали!», «Пали!» — ярилося збіговище. Не пекельне полум’я то було, а вогонь заздрощів черні.
М о н т р е й. «Пали!» — ах, що з нами буде, як їхня лють сягне мого дому! Не бракувало охочих вигукувати доньчине та моє ім’я.
Б а р о н е с а. «Пали!» — ні, то був вогонь очищення. Полум’я, що охопило образ маркіза, знищило всі його гріхи.
Г р а ф и н я. «Пали!» — нагаї полум’я жорстоко шмагали його бліде чоло й золотаве волосся. Двісті п’ятнадцять, сто сімдесят дев’ять… Не дивно, що обличчя на портреті посміхалося. Його крижана насолода знудьгувалася по вогню.
М о н т р е й. Увійдіть в моє становище. До мене тут, у Парижі, доходять лише погані вісті. Зять невідомо де. Старша дочка побивається в замку Лакост, а молодша… Анна-Проспер де Лоне, ще зовсім чиста душа… їй би й розрадити матір у лиху годину… А вона переймається лише тим, щоб не заплямувати добре ім’я, особливо злою славою маркіза де Сада, тож і переховується, де спокійніше. Мені так самотньо! Сподіватися немає на кого, всі плани нанівець, а від благань до господа про допомогу вже горло пересохло (плаче).
Б а р о н е с а. Пані Монтрей, утіштеся. Спробую допомогти, бо здогадуюся, чого ви сподіваєтеся від мене, щирої християнки. Я маю знайомців серед причту кардинала Філіпа, що часто буває в Парижі, й можу хоч завтра передати Папі римському прохання про помилування маркіза.
М о н т р е й. Не знаю, як вам і дякувати. Я й справді думала саме про це, але не наважувалася сказати… Як ви мене втішили, пані де Сіміан!
Г р а ф и н я. З баронесою годі й змагатись у втішності, та й я не з тих, хто стає стіною за справедливість, честь та доброчесність. Проте, скорше заради маркіза де Сада, ніж заради вас, пані Монтрей, спробую й я допомогти. Я звернуся до тих, з ким ділила ложе; у свій спосіб, спосіб порочної жінки, ввітруся в довіру до нашого добропорядного верховного судді, канцлера Мопу, щоб вирок було скасовано… Ви ж це мали на увазі, запрошуючи мене? Тобто… щоб я використала власне тіло, чи не так?
М о н т р е й. Графине, прошу, не треба так…
Г р а ф и н я (перебільшено сміється). Нічого, нічого. Адже це чудовий помисел — ужити зло, щоб запанувала доброчесність. Погодьтесь: у світі немає нічого, чому не була б визначена ціна. Хіба що маркіз де Сад…
М о н т р е й. То ви мені допоможете?
Г р а ф и н я. Атож.
М о н т р е й. Спасибі. Уклінно благаю про допомогу. Не знаю, чим зможу віддячити.
Г р а ф и н я. Від вас мені не потрібна жодна віддяка.
(Входить Шарлота.)
Ш а р л о т а. Вибачте, пані…
М о н т р е й. Що таке?
Ш а р л о т а. Той… (вагається.)
М о н т р е й. Говори! Від графині й баронеси в моєму домі нема таємниць… Та й несила мені йти слухати твої секрети.
Ш а р л о т а. Так, пані…
М о н т р е й. Ну ж-бо, кажи!
Ш а р л о т а. Маркіза де Сад прибули.
М о н т р е й. Що? (вона здивована. Графиня й баронеса перезираються)… Чому вона не в Лакості?.. Без попередження… Але проси, проси.
Ш а р л о т а. Слухаю (виходить).
(Входить маркіза де Сад)
М о н т р е й. Рене!
Р е н е, м а р к і з а д е С а д. Матінко!
(Обіймаються.)
М о н т р е й. Нарешті, Рене! Я так хотіла тебе бачити.
Р е н е. І я так скучила за вами, що не витримала й вирушила в дорогу. В Лакості мені несила — кожен день схожий на решту, осіння прованська сльота, за порогом замку — погляди й перешіптування селян; повертаєшся додому — знову сама-самісінька зранку до вечора. Мерехтіння смолоскипу в нічних покоях, за вікном сови перегукуються… Мамо, щоб побачити вас бодай на хвильку, знайти хоч трішечки розради, я веліла наганяти коней усю дорогу до Парижу.
М о н т р е й. Як я тебе розумію, Рене, як розумію! І тішуся, що ти приїхала. Не тільки ти почувалася самотньо. Я теж була сама й місця собі не знаходила від турботи за свою нещасну доньку… Але стривай — я ж не представила тебе графині де Сен-Фон. Графине — моя дочка, маркіза де Сад.
Р е н е. Рада познайомитися, пані графине. Тітонько де Сіміан, як давно я вас не бачила!
Б а р о н е с а. Рада тобі, любонько.
М о н т р е й. Графиня й баронеса люб’язно згодилися нам допомогти. З такою підтримкою я почуваюся в тисячу разів сильнішою. Подякуй їм і ти.
Р е н е. Дуже вам дякую. На вас одна надія.