- Але він буде без Габу. Еге-е-е, - сказав Венкат. - По одній проблемі за раз. Повідомте мені, коли буде готовий відпускний механізм для тих стрічок.
- Зробимо.
Після того, як він закінчив дзвінок, він побачив е-лист від Майнді. “Уотні знову у русі.”
- Усе ще їде по прямій лінії, - сказала Майнді, вказуючи на монітор.
- Угу, - сказав Венкат. - І дурню ясно, що він не прямує до Аресу 4. Хіба що він огинає якусь природну перешкоду.
- У нього немає ніяких природних перешкод, - сказала Майнді. - Це ж Ацидалійська рівнина.
- То там сонячні стільники? - спитав Венкат, вказуючи на екран.
- Ага, - мовила Майнді. - Він зробив звичайні 2 години їзди, ПЧД, 2 години їзди. Тепер він за 156 км від Габу.
Обоє втупились у екран.
- Чекай… - сказав Венкат. - Чекай, не може бути…
- Що? - спитала Майнді.
Венкат схопив стосик папірців для нагадувань і ручку.
- Дай мені його розташування і розташування Габу.
Майнді перевірила по своєму екранові.
- Нині він у… 28,9°Пн, 29,6°Зх.
Кількома рухами вона відкрила інший файл.
- Габ у 31,2°Пн, 28,5°Зх. Що ви побачили?
Венкат закінчив записувати.
- Іди зі мною, - сказав він, швидко виходячи.
- Ем-м-м, - Майнді затиналась, йдучи за ним, - куди ми йдемо? - Спитала вона, коли вдалось наздогнати Венката.
- У кімнату відпочинку СупЗв’язу, - мовив Венкат. - У вас все ще висить на стіні та мапа Марса?
- Звісно, - відповіла Майнді. - Але ж це просто постер з крамниці подарунків. У мене на комп’ютері є високоякісні цифрові мапи…
- Ні, на тих я не зможу малювати, - сказав він. Відтак, завернувши за ріг до кімнати відпочинку, він вказав на мапу Марса на стіні. - Та я можу малювати на цій.
Кімната відпочинку була порожня, якщо не рахувати комп’ютерного техніка, який попивав каву. Несподівана поява Венката та Майнді захопила його увагу.
- Добре, на ній є лінії довготи і широти, - сказав Венкат. Дивлячись на свій “наліпчик”, а потім ковзаючи пальцем по мапі, він намалював Х. - Оце Габ, - сказав він.
- Гей, - вигукнув технік. - Ви що, малюєте на нашому постері?
- Я куплю вам новий, - сказав Венкат не озираючись. Відтак він намалював іншу Х. - Це його поточне розташування. Знайди лінійку.
Майнді роззирнулась навколо. Не знайшовши лінійки, вона схопила нотатник техніка.
- Гей! - запротестував технік.
Використовуючи пряме ребро нотатника Венкат накреслив лінію від Габа до розташування Марка і продовжив її далі. Потім відступив на крок.
- Так і є! Саме туди він і зібрався! - збуджено вимовив Венкат.
- О! - вимовила Майнді.
Лінія проходила точно через центр яскравої жовтої крапки на мапі.
- Патфайндер! - сказала Майнді. - Він рухаєтьс до Патфайндера! (прим.п., Pathfinder - програма NASA з вивчення Марса однойменним посадковим модулем і марсоходом Соджорнер («Поселенець», англ. Sojourner) в 1996—1997 роках.)
- Ага! - сказав Венкат. - Тепер ми щось маємо. Це близько за 800 км від нього. Він може дістатись туди і назад з наявними при ньому запасами.
- І притягнути Патфайндер і ровер Соджорнер з собою, - додала Майнді.
Венкат хутко дістав свого стільникового телефона.
- Ви втратили контакт із ними у 1997. Якщо він зможу увімкнути зв’язок на апараті, ми зможе перемовлятись. Може знадобиться лише вичистити сонячні стільники. Навіть, якщо там більші проблеми, він же інженер! - Набираючи номер, він додав - Ремонтувати усяке лайно - це його робота!
Уперше цього тижня усміхаючись, він притискав телефон до вуха і чекав на відповідь.
- Брюс? Це Венкат. Щойно усе змінилось. Уотні прямує до Патфайндера. Так! Я знаю, правда!? Відкопай мені усіх, хто був на тому проекті і поверни їх негайно у ЛРР. Я лечу найближчим літаком.
Вимикаючи зв’язок, він вишкірився до мапи.
- Марку, ти хитрий, вправний сучий сину!
Розділ 8
Сьогодні вечір мого 8-го дня у дорозі. “Сіріус 4” поки що успішний.
У мене з’явився розклад. Щоранку я прокидаюсь на зорі. Відразу перевіряю рівні кисню та СО2. Потім я снідаю пайком і випиваю склянку води. Після, я чищу зуби, використовуючи якнаменше води, і голюсь електричною бритвою.
У ровері немає виходку. Вважалось. що ми використовуватимемо системи утилізації наших скафандрів для того. Але вони не створені вміщувати відходи за двадцять днів.
Моя ранкова сеча йде у герметичну пластикову скриню. Коли я її відчиняю, у ровері смердить у вбиральні для водіїв вантажівок. Можна було б просто виставити її назовні і дати википіти. Але я важко працював, щоб створити ту воду, і тому найменше я хочу марнувати її. Я виллю її у відновлювач води після повернення.