Справи пішли легше на 75-ий Сол. Я дістався долини з підйомом на заході. Вона мала плаский діл, яким було легко їхати, і мені треба було лише триматись краю пагорбів. Я назвав її Долиною Ллюїс на честь нашого безстрашного лідера. Вона б їй сподобалась, адже вона просто закохана у геологію.
Трьома солами пізніше Долина Ллюїс перейшла у широку рівнину. Тому я знову лишився без посилань, і вимушений був покладатись на Фобос, який мене вів. У цьому є якийсь символізм. Фобос - це бог страху, а я дозволяю йому не направляти. Не добрий знак.
Та сьогодні мені нарешті пощастило. Після двох солів блукань по пустелі я нарешті знайшов щось для орієнтування. Це був 5-тикілометровий кратер, такий малий, що у нього навіть імені нема. Але для мене він став Александрійським маяком. Доки я міг його бачити, я точно знав, де перебуваю.
Насправді я нині отаборився біля нього.
Я нарешті пройшов через пусті царини на мапі. Завтра у мене буде Маяк для орієнтації, а пізніше - кратер Гамельн. Усе складається добре.
Тепер наступна задача - сидіти без справ впродовж 12 годин.
Треба скоріше починати!
Майже дістався Патфайндера сьогодні, та не вистачило заряду. Лишилось всього 22 кілометри.
Непримітна поїздка. Орієнтування було не складним. Коли Маяк відступив у далечінь, на виднокраї показався краєчок кратеру Камельн.
Я давно залишив позаду Ацидалійську рівнину. Тепер я добряче заїхав у долину Арес. Площини пустель змінились грудкуватій поверхні з розкиданими продуктами виверження, які пісок так і не зміг занести. Кермувати стало напруженою працею - я маю бути обережним.
До тепер я їхав навпрошки через кам’янистий ландшафт. Але чим далі на південь, тим більшими і численнішим стає каміння. Доводиться іноді огинати їх, бо можу пошкодити підвіску. Хороша новина така, що це не надовго. Як дістанусь до Патфайндера, я зможу розвернутись та поїхати іншим шляхом.
Погода тримається добра. Ні шторму, ні помітного вітру. Гадаю, мені пощастило. Є велика імовірність, що сліди від ровера за останні Соли збереглись. Може вдасться повернутись у Долину Ллюїс просто по ним.
Після встановлення сонячний панелей, я вирішив прогулятись. Я ніколи не втрачаю з видноти ровера - найменше я хочу загубитись піша. Але я не зміг заповзти назад у свій брудний смердючий пацючий барліг. Не відразу.
Дивне відчуття. Усюди, куди я іду, я перший. Відійшов на крок від рвоера? Перша людина на цьому місці! Виліз на пагорб? Перша людина, що вилізла на пагорб! Копнув каменюку? Цей камінь не рухався мільйони років!
Я перша людина, яка здійснює довгий переїзд на Марсі. Перша людина, що пробула більше 31 Сола на Марсі. Перша людина, яка вирощує городину на Марсі. Перший, перший, перший!
Я не чекав стати першим у всьому. Я був п’ятим членом команди за виходом із МПЧ, коли ми примарсились, що зробило мене 17-ю людиною, що ступила на Марс. Черга для виходу на поверхню була визначена роками раніше. За місяць до запуску ми усі зробили собі татуювання з нашими “Марсіянськими номерами.” Джогансен майже відмовилась зробити свій “15”, бо думала, що буде боляче. Жінка, яка пережила центрифугу, “комету-ригачку” (прим.п., vomit comet - неофіційна назва літака для тренувань астронавтів, у якому імітують невагомість шляхом його вільного падіння), тренування з жорсткої посадки і біг на 10 км. Жінка, яка полагодила імітоване пошкодження комп’ютера МПЧ перебуваючи при цьому у положенні догори дригом. Але вона злякалась голки для татуювань.
Людоньки, як же я сумую за ними.
Леле, я б усе віддав за п’ять хвилин балаканини з ким-небудь. З ким завгодно, де завгодно. Про що завгодно.
Я перша людина, яка лишилась сама на цілій планеті.
Але досить хнюпитись. Я вже говорю з кимось - з тим, хто читає цей журнал. Розмова виходить трохи однобічною, та нічого не вдієш. Можливо я помру, але комусь все одно доведеться мене вислухати.
Мета цієї подорожі - роздобути радіо. Можливо ще до того як помру, я встигну зв’язатись із людством.
Завтра я буду першим, хто полагодив марсіянський зонд.
Перемога! Я знайшов його!
Я зрозумів, що на правильному місці, коли побачив Твін Пікс на обрії. Ці маленькі два пагорби були менш ніж за кілометр від місця посадки. Навіть краще - вони були на дальньому боці майданчику. Все, що мені лишалось - це прямувати на них доки знайду Лендер (прим. п., Lander - спусковий апарат місії).
І я знайшов його! Саме там, де я і чекав його знайти!
Завершальна стадія посадки Патфайндера виконувалась тетраедром, укритим газовими кулями. Кулі сприйняли удар від посадки. Коли конструкція завмерла, вони здулись, а тетраедр розгорнувся щоб випустити зонд.