- Ніколи не знаєш щодо менеджерів.
- Що було у передачі, яку ми отримали ? - спитав Венкат.
- Лише основа. Перевірка обладнання. У нього багато систем не працює, бо вони були на панелях, які Уотні зняв.
- А як щодо камери?
- Каже, що фотокамера працює. Ми скеруємо його зняти панораму якомога скоріше.
Він запрацював!
Святі яйця, він запрацював!
Я щойно оглянув Лендера. Вузьконаправлена антена спрямована точно на Землю! Патфайндер не може знати, де це, тому він не може знати, де Земля. Єдиний шлях дізнатись - це отримати сигнал.
Вони знають, що я живий!
Немає слів. Цей божевільний план якимсь чином подіяв! Я зможу з кимось поговорити. Три місяці я був найсамотнішою людиною в історії, але тепер це скінчиться.
Звісно, мене можуть і не врятувати. Та я вже не буду сам.
Працюючи біля Патфайндера, я увесь час уявляв цей момент. Гадав, що скакатиму, кричатиму, можливо покажу Марсові середній палець (бо вся ця планета - мій ворог), та нічого такого не відбулось. Повернувшись у Габ і знявши скафандр, я сів на землю та заплакав. Я кілька хвилин голосив, як дитина. Врешті голосіння перейшло у тихі схлипування, а потім мене пойняв великий спокій.
Приємний спокій.
На думку спало: тепер, коли з’явився дійсний шанс на порятунок, треба бути обережнішим з нескромними записами у журналі. Як видаляти записи із нього? Очевидного способу немає… Але цим я займусь пізніше, а поки що у мене важливіші справи. Наприклад, поговорити з людьми
- Ми отримали вузьконаправлений сигнал у відповідь лише півгодини тому, - сказав Венкат до гурту журналістів. - Ми негайно наказали Патфайндеру зняти панорамне зображення. Сподіваємось, Уотні має якесь повідомлення для нас. Питання?
Здійнявся ліс рук.
- Кеті, почнімо з тебе, - сказав Венкат, вказуючи на неї.
- дякую, - сказала вона. - Чи вдалось зв’язатись з Соджорнером?
- На жаль, ні, - відповів він. - Лендер не зміг зв’язатись з Соджорнером, а напрямки ми не можемо з ним контактувати.
- Що могло трапитись з Соджорнером?
- Навіть припустити не можу, - сказав Венкат. - Після такого довгого часу перебування на Марсі будь-що могло з ним трапитись.
- Найімовірніший здогад?
- Наймовірніше на нашу думку, що він забрав його до Габу. Сигнал Лендера не досягне Соджорнера через полотно Габу. - Вказуючи на іншого репортера, він сказав, - Ви, там.
- Марті Вест, Ен-Бі-Сі Н’юс, - сказав Марті. - Як ви спілкуватиметесь із Уотні, коли усе запрацює і буде налаштовано?
- Це залежить від Уотні, - сказав Венкат. - Усе що у нас є для роботи, це камера. Він може писати нотатки і тримати на видноті. Але як ми відповідатимемо - це складніше.
- Чому? - спитав Марті.
- Тому що у нас є лише камера платформи. Це єдина рухома частина. Є багато способів перадати інформацію туди за допомогою лише обертання платформи, але нема шляху розказати про них Уотні. Він повинен сам щось вигадати і розказати нам. Ми виконаємо його вказівки.
Вказуючи на наступного репортера, він сказав:
- Прошу.
- Джил Голбрук, Бі-Бі-Сі. Враховуючи 32-оххвилинну передачу туди-сюди при єдинім засобі спілкування - обертовій платформі, це буде безнадійно повільна розмова, чи не так?
- Так, це правда, - підтвердив Венкат. - Нині на Ацідилійській рівнині світанок, а тут у Пасадені щойно за 3-ю д.п. Ми будемо тут усю ніч, і це лише початок. Більше ніяких питань, панорама має саме надійти за кілька хвилин. Ми триматимемо вас у курсі.
Швидко лишивши кімнату для преси, Венкат заспішив залою униз до тимчасового контрольного центру Патфайндера. Він протиснувся крізь натовп до зв’язкової панелі.
- Є щось, Тіме?
- Звісно, - відповів той. - Та ми витріщаємося на цей чорний екран, тому що це цікавіше, ніж зображення Марса.
- А ти хитро роблений, Тіме, - сказав Венкат.
- Врахую.
До них протиснувся Брюс.
- За годинником ще кілька секунд, - сказав він.
Залишок часу минув у тиші.
- Щось з’являється, - сказав Тім. - Угу. Це панорама.
Кімнатою розливалось загальне послаблення напруження відповідно до повільної появи зображення, одна вертикальна смужка за одною.
- Марсіянська поверхня… - сказав Венкат відповідно до появи смужок. - Ще поверхня…
- Ребро Габа! - сказав Брюс, тицяючи у екран.
- Габ, - усміхнувся Венкат. - Ще більше Габу… ще Габ… чи це повідомлення? Це повідомлення!
Вертикальні смужки відкрили написану від руки цидулку, яка стояла перед камерою на тонкому металевому стрижневі.