- Запрацювало! - оголосив Венкат усій кімнаті.
[11:18] ЛРР: Марку, це Венкат Капур. Ми слідкуємо за тобою з 49-го Солу. Увесь світ переймається за тебе. Неймовірна робота, притягти Патфайндер. Ми розробляємо план порятунку. ЛРР переробляє МПЧ Аресу 4 для короткого перельоту над поверхнею. Вони заберуть тебе, відтак перенесуть з собою до Скіапареллі. Ми збираємо місію з запасами щоб прогодувати тебе до прибуття Аресу 4.
[11:29] УОТНІ: Радий про це знати. Справді не можу дочекатись, коли не помру. Хочу наголосити, що це не була провина команди. Питання поза темою: що вони сказали, коли дізнались, що я живий? А ще: “Привіт, мамо!”
[11:41] ЛРР: Розкажи про свій “город”. Ми розраховуємо, що пайків тобі вистачить на 400 Солів при споживанні 3/4 порції. Твої рослини вплинуть на це число? Щодо твого питання: ми ще не сказали їм, що ти живий. Ми хочемо, щоб вони зосередились на своїй місії.
[11:52] УОТНІ: Мої рослини - це картопля, які я виростив з тих бульб, що були призначені до Дня Подяки. З ними все гаразд, але площі городу не достатньо для виживання. Харчі скінчаться десь на 900-й Сол. Також: скажіть команді, що я живий! Ви що, показилися?
[12:04] ЛРР: Ми залучимо ботаніків для консультацій і перевірки твоєї праці. На терезах твоє життя, тому ми хочемо бути певними. Сол 900 - це гарна новина. Це дасть нам багато часу на збирання місії з запасами. Також слідкуй за мовою. Усе, що ти пишеш, передається наживо по усьому світу.
[12:15] УОТНІ: Глянь! Цицьки! -> (.Y.)
- Дякую, пане Президент, - сказав Теді у телефон. - Я вдячний за дзвінок і передам ваші вітання усьому закладові.
Кладучи слухавку, він побачив у дверях Мітча Гендерсона.
- Я у вдалий час? - спитав Мітч.
- Заходь, Мітче, - сказав Теді. - Сідай.
- Дякую, - сказав Мітч, сідаючи на гарну шкіряну канапу. Він торкнувся свого навушника і прикрутив гучність.
- Як там Центрі керування? - поцікавився Теді.
- Чудово, - відповів Мітч. - З Гермесом усе добре. І люди у доброму гуморі через події у ЛРР. Сьогодні був хороший день!
- Так, хороший, - погодився Теді. - Ще один крок до повернення Уотні живим.
- Так, до речі, - сказав Мітч. - Ти можливо знаєш, чому я тут.
- Можу здогадатись, - сказав Теді. Ти хочеш розказати команді, що Уотні живий.
- Так, - сказав Мітч.
- І ти згадав про це, коли Венкат у Пасадені, так щоб він не міг заперечувати.
- Я не повинен обговорювати це з тобою, чи з Венкатом, чи ще з кимось. Я - керівник польотів. Це з самого початку мало бути моєю справою, та ви двоє втрутились і відсторонили мене. Попри все це ми погодились, що скажемо їм, коли з’явиться надія. І ось надія є. Ми встановили зв’язок, у нас у розробці план порятунку, а його город купив нам достатньо часу, щоб доправити до нього запаси.
- Добре, скажи їм, - сказав Теді.
Мітч помовчав.
- Отак просто?
- Я знав, що ти прийдеш раніше чи пізніше, то ж я вже обміркував усе і прийняв рішення. Вперед, кажи їм.
Мітч звівся на ноги.
- Гаразд. Дякую, - сказав він залишаючи кабінет.
Теді крутнувся на своєму фотелі та глянув крізь вікно на нічне небо. Він віднайшов бліду червону крапку поміж зірок.
- Тримайся, Уотні, - сказав він. - Ми йдемо.
trudgedпав у своїй люльці. Він трохи ворухнувся, і якийсь приємний сон викликав у нього усмішку. Минулого дня він зробив три ПЧД винятково для інтенсивної фізичної праці, тому спав так міцно, як не бувало вже досить давно.
- Доброго ранку, командо! - закричала Ллюїс. - Вже новий день! Вставай і слав його!
Уотні долучив свій голос до хору стогонів.
- Нумо, - докоряла Ллюїс. - Не варнякайте. Ви спали на 40 хвилин довше, ніж це було б на Землі.
Мартінез першим визіл із ліжка. Після служби у Повітряних збройних силах він легко виконував військово-морські правила Ллюїс.
- Ранок, капітане, - твердо сказав він.
Джогансен звелась у сід, але наступних рухів назустріч жорстокому світу за межами її ковдри не робила. Професійні інженери програмісти ніколи не любили ранки.
Фоґель, дивлячись на свій годинник, повільно беркицьнувся з ліжка. Він мовчки натягнув на себе комбінезон, на скільки можливо розправляючи зморшки. Він подумки зітхнув перед очікуванням ще одного дня безе душу.
Уонті відвернувся від галасу та закрив голову подушкою.
- Ідіть геть, крикуни, - пробурмотів він.
- Беку! - торсаючи лікаря місії, гукнув Мартінез. - Підводься і сяй, друже!
- Так, гаразд, - сонно сказав Бек.
Джогансен випала із ліжка і лишилась на підлозі.
Висмикуючи подушку із рук Уотні, Ллюїс промовила: