Століттями люди використовували продукти своєї життєдіяльності як добрива. У них навіть є власна назва: :фекальні добрива”. Хоча не найкращий спосіб отримання врожаю, бо він сприяє поширенню хвороб: у людських екскрементах знаходяться патогени, котрі, як ви вже зрозуміли, вражають людей. Та у моєму випадку це не проблема. У фекалії потрапліть лише ті патогени, які я вже маю.
Через тиждень марсіянський ґрунт буде готовий для засівання. Та я ще не садитиму. Я розмажу його по подвійній площі. Він “заразить” новий марсіянський ґрунт. Ще через тиждень я зроблю знову подвоєння. І так далі. Звісно я увесь час додаватиму нові порції гною.
Моя дупа робить для мого порятунку не менше за мій мозок.
Ця ідея не нова. Люди дискутували десятками років про те, як отримати родючий ґрунт і марсіянського бруду. Я лише вперше випробую її на практиці.
Я понишпорив серед їстівних запасів і знайшов багато речей, які можна посадити. Горох, наприклад. Чи купа бобів. Ще я знайшов кілька картопляних бульб. Якщо хоч одна здатна прорости після стількох випробувань, це буде чудово. З майже нескіченним запасом вітамінів все, що мені потрібне, це калорії будь якого походження для виживання.
Загальна площа підлоги Габу приблизно 92 квадратних метри. Я хочу усю її віддати під свою задачу. Можна походити і по брудові. Хоч буде важко, та треба засипати усю підлогу шаром у 10 см. Значить я мушу перетягти 9,2 кубічні метри марсіянського ґрунту у Габ. Мабуть за раз через повітряний шлюз я можу перенести 1/10 кубічного метра, і щоб зібрати її доведеться попітніти. Та якщо усе піде за планом, то у результаті я матиму 92 квадратних метри родючого ґрунту.
Так, чорт забирай, я ботанік! Остерігайтесь моєї ботанічної сили!
Леле! Це варнацька робота!
Сьогодні я витратив 12 годин ПЧД для переносу землі у Габ. А укрити вдалося лише невеличкий кутик бази, можливо 5 квадратних метрів. З такою швидкістю знадобиться кілька тижнів щоб назбирати увесь ґрунт. Та нічого, часу у мене достатньо.
Спочатку кілька ПЧД були неефективними: я наповнював маленькі посудини і носив їх через повітряний шлюз. Відтак я порозумнішав і почав ставити велику ємність прямо у повітряному шлюзі і насипав у неї до верху малими посудинами. Це значно пришвидшило справу, бо на прохід через шлюз витрачається близько 10 хвилин.
Тепер усе болить. Совки, які у мене є, розраховані на взяття зразків, а не серйозне копання. Спина просто горить. Я попорпався у ліках і знайшов вікодин. Прийняв його 10 хвилин тому. Має скоро подіяти.
Але все одно приємно бачити поступ. Час змусити бактерії попрацювати на цих мінералах. Після обіду. Ніяких 3/4 порції сьогодні. Я заробив цілу.
Про одну річ я не потурбувався: вода.
Виявляється, що за мільйони років марсіянська поверхня втратила усю воду. Моє маґістерське звання запевняє мене, що рослинам потрібен саме вогкий ґрунт для проростання. Не кажучи вже про бактерій, які мають там поселитись першими.
На щастя у мене є вода. Та не достатньо.Щоб бути родючим, ґрунт потребує 40 літрів води на кубічний метр. Мій план розрахований на 9,2 кубічних метри ґрунту. То ж мені треба 368 літрів води, щоб полити його.
У Габі є чудовий водний відновлювач. Найкраща технологія на Землі. То ж НАСА подумало: “Навіщо доправляти туди багато води? Відправмо лише необхідний на випадок аварії мінімум.” Людина для комфортного стану потребує 3 літри води на день. Нам дали по 50 літрів на кожного. Тому загалом у Габі 300 літрів.
Отже мені не вдасться вкрити увесь Габ родючим ґрунтом. Я готовий віддати усі літри окрім аварійних 50. Тобто я можу полити 62,5 квадратних метри товщиною 10 см. Це десь 2/3 Габової підлоги. Має вистачити. Все одно поки що у мене є жалюгідні 5 квадратних метрів.
Потім я робив огидну справу: цілих три години розмазував лайно по марсіянському піску. Добре, що хоч не голими руками.
Я розрівняв пісок у кутку Габу шаром близько 10 см. Я застосував кілька коців і одностроїв моїх відлетілих колег, щоб створити стінки для мого міні городу (вигнуті стіни Габу створювали решту периметру). Відтак я офірував 20 літрів безцінної води богам ґрунту.
5 квадратних метри були саме тою площею для наявної у мене кількості гною. Я вивернув моє велике цебро з лайном на ґрунт і мало не обригався від смороду.
Цей сморід ще висітиме у повітрі деякий час. Я ж не можу просто відчини вікно. З іншого боку, до цього можна звикнути. Я переміщав ґрунт і лайно совком і знову розрівняв. Потім насипав зверху земного ґрунту. Вперед, бактерії. Я покладаюсь на вас.