А запобіжники дриля перегоріли десь у той же час…
О-о… лайно…
Внутрішня електроніка Патфайндера мала дріт заземлення на корпусі. Таким чином не накопичувався б статичний заряд в погодних умовах Марсу (безводдя й часті обсипання піском можуть створити вражаючий статичний заряд).
Корпус опирався на Панель А, одну з чотирьох граней тетраедра, який приніс Патфайндер на Марс. Інші 3 грані все ще у Долині Арес, де я їх лишив.
Між Панеллю А й верстаком були майларові кулі, які Патфайндер мав для пом’якшення посадки. (прим.п., майлар - полімер, зроблений з розтягнутого поліетилентерефталату (лавсану), відзначається високою міцністю на розтяг, хімічною стійкістю, постійністю розмірів, не пропускає гази і запахи.) Перед транспортуванням його, я багато цих куль відрізав. А все ж багато матеріалу лишилось. Достатньо, щоб оібгнути Панель А й торкатись корпусу. Я маю вказати, що майлар проводить електрострум. (прим.п., сам майлар струм не проводить (бо є полімером), але автор мабуть має на увазі металізовний майлар або ламінований металевою фольгою, які часто використовує НАСА)
О 13:30 я прихилив дриль до верстака. Кожух дриля було знято щоб дати місце електродротам. Верстак металевий. Якщо дриль обперся об верстак певним чином, це могло створити контакт “метал до металу”.
І саме це й сталось.
Електрика пішла від позитивного дроту живлення дриля, через верстак, через майлар, через корпус Патфайндера, через купу дуже чутливих й незамінних деталей електроніки, аж до негативного дроту живлення Патфайндера.
Патфайндер працює на 50 міліамперах. Він схопив дев’ять тисяч міліамперів, котрі проорали через вразливу електроніку, засмажуючи усе на своєму шляху. Запобіжники розірвали коло, та було пізно.
Патфайндер вмер. Я втратив можливість говорити з Землею.
Я сам самотою.
Розділ 18
Ет…
Єдиний раз я чекав, що все піде за планом, розумієте?
Марс продовжує намагатись вбити мене.
Ну… Марс не палив Патфайндер. Тому виправлю сказане: Марс та моя дурість продовжують намагатись убити мене.
Гаразд, досить себе жаліти. Я не приречений. Просто все буде важче ніж планувалось. Я маю усе потрібне для порятунку. І Гермес все ще летить до мене.
Я виклав камінням напис кодом Морзе. “ПАТФАЙНДЕР ЗГОРІВ ВІД 9А. ВМЕР НАЗАВЖДИ. ПЛАН НЕЗМІННИЙ. ПОЇДУ ДО МЗЧ.”
Якщо доберусь до МЗЧ Аресу 4, усе буде добре. Але втративши зв’язок з НАСА, я мушу сам майструвати свій Великий марсіянський Віннібаго. (прим.п., Віннібаго - Winnebago Industries - виробник будинків на колесах у США)
Поки що я припинив усі роботи з ним. не хочу продовжувати без плану. Впевнений, НАСА мало багато різних ідей, та нині я маю вигадати одну власну.
Я уже сказав, Велика трійця (атмосферний регулятор, оксигенатор та відновлювач води) є критичними компонентами. У подорожі до Патфайндера я обійшовся без них. Я використав СО2 фільтри для регуляції атмосфери й узяв достатньо кисню та води на увесь час подорожі. Цього разу це не спрацює. Мені потрібна Велика трійця.
Проблема у тому, що вони споживають багато енергії, і мають працювати усю добу. Батареї ровера мають заряд на 18 кВт-год. Оксигенатор сам використовує 44,1 кВт-код на Сол. Розумієте мою проблему?
Знаєте що? “Кіловат-година на Сол” - це дуже складно говорити. Я вигадаю нову наукову назву для цієї одиниці. Один кіловат-година на Сол - це… це може бути що завгодно.... м-м-м… дідько... а біс із ним. Назву її “пірат-ніндзя”.
Отже, Велика трійця потребує 69,2 пн, більша частина чого припадає на оксигенатор й атмосферний регулятор. (Відновлювач води потребує лише 3,6).
Буду на чомусь заощаджувати.
Найпростіше зробити це з відновлювачем води. У мене 620 л води (я мав набагто більше до вибуху Габа). Мені потрібно лише три літри води на Сол, тому мого запасу вистачить на 206 Солів. Мине лише 100 Солів від мого від’їзду до того, коли мене заберуть (або я помру у процесі).
Висновок: мені не потрібен відновлювач води. Питиму скільки потребуватиму, викидатиму відходи назовні. Ага, саме так, Марсе, я обісцю й обісру тебе. Ось так тобі за постійні намагання вбити мене.
Отако. Я заощадив 3,6 пірат-ніндзів.
У мене прорив з оксигенатором!