Наступний: немає причини причепові мати умови для життя. Кисневі баки, азотні баки, СО2 фільтри… усе не потрібне. Він ділитиме повітря з ровером (у якого є копії кожного з переліченого) і він везтиме регулятор й оксигенатор. Зважаючи на компоненти з Габа, які він везтиме, та ровер, утворюється дві зайві системи підтримки життя. Цього достатньо.
Відтак я висмикнув з причепа водійського фотеля й панель керування. Причеп буде фізично приєднаний до ровера. Він не робитиме нічого окрім волочіння слідом і подавання повітря. Йому не потрібне керування чи мізки. Попри це я зберіг його комп’ютер. Він маленький і легкий, тому я його візьму з собою. Якщо щось піде не так з комп’ютером ровера, у мене буде запасний.
У причепі тепер багато місця. Настав час для експериментування.
У Габа є дванадцять 9 кВт-год батарей. Вони великі й незручні. Більше двох метрів заввишки, півметра завширшки та ¾ метра завтовшки. Що більшими їх роблять, то менше маси вони витрачають на кВт-год заряду. Так, це суперечить інтуїції. Але якщо НАСА вирахувало, що можна збільшити об’єм щоб зменшити масу, вони не могли відступити від цього. Відправляти на Марс вантажі дуже дорого.
Я зняв два з них. Габ використовує батареї здебільшого вночі. Якщо вдається повернути їх до кінця дня, все має бути добре.
Тримаючи обидвоє дверей повітряного шлюза причепа відкритими, я зміг занести всередину першу батарею. Трохи погравшись у справжній тетріс, я знайшов спосіб відсунути першу батарею так, щоб пролізла друга. Разом вони займають усю передню половину причепа. Якби я не викинув раніше непотрібний мотлох, то ніколи б вмістив їх обидві.
Батарея причепа знаходиться у ходовій частині, але головна лінія живлення проходить через герметичний відсік. Так я зміг під’єднати батареї Габа напрямки. (Не так вже й легко у скафандрі для ПЧД).
Перевірка системи з ровера показала, що я правильно з’єднав дроти.
Все це може виглядати не важливо, але це насправді неймовірно. Це означає, що у мене буде 29 сонячних стільників та 36 кВт-год емності. Врешті я тепер здатен долати 100 км на день.
У всякому разі 4 дні з 5.
Згідно з моїм календарем зонд з додатковими запасами для Гермеса запустять з Китаю через два дні (якщо не буде затримок). Якщо все провалиться. уся команда буде у глибокій сраці. Я переймаюсь через це більше ніж через що-небудь інше.
Я перебуваю у смертельній небезпеці місяцями, можна сказати вже звик. Але тепер я знову нервуюсь. Вмерти - це погано, але смерть моїх колег - це багато гірше. І я не знатиму я пройшов запуск, поки я не дістанусь до Скіапареллі.
Хай щастить, друзі.
Розділ 19
- Гей, Мелісо… - сказав Робер. - Мене чути? Ти мене бачиш?
- Голосно й чітко, крихітко, - сказала капітан Ллюїс. - Відео зв’язок хороший.
- Вони сказали, що у мене 5 хвилин, - сказав Роберт.
- Ліпше ніж нічого, - сказала Ллюїс. Ширяючи у своїй каюті, вона легко торкнулась переборки щоб зупинити дрейф. - Приємно бачити тебе у реальному часі.
- Так, - Роберт усміхнувся. - Я майже не помічаю затримку. Маю сказати, я дуже чекаю на твоє повернення додому.
Ллюїс зітхнула.
- Я теж, крихітко.
- Зрозумій мене правильно, - швидко додав Роберт, - я розумію чому ти робиш усе це. Та все ж, через егоїстичні переконання, я сумую за дружиною. Гей, ти ширяєш?
- Га? - мовила Ллюїс. - А, так. Зараз корабель не обертається. Відцентрової сили тяжіння немає.
- Чому?
- Тому що ми стикуватимемось з Таіянг Шеном через кілька днів. Нам не можна обертатись, коли стикуємось.
- Розумію, - сказав Роберт. - То як справи на кораблі? Хтось дратує тебе?
- Ні, - Ллюїс заперчувально покрутила головою. - Вони хороша команда, мені з ними пощастило.
- О, слухай! - сказав Роберт. - Я роздобув чудове доповнення до нашої колекції!
- О, що ти знайшов?
- Оригінальний випуск 8-мидоріжкового альбому Abba's Greatest Hits. Все ще у оригінальній упаковці.
Ллюїс витріщила очі.
- Справді? 1973-го чи один з перевидань?
- Точно 1973-го.
- Ого! Чудова знахідка!
- Та й не кажи!
Здригнувшись востаннє, реактивний літак зупинився біля брами.
- О боги, - сказав Венкат, розминаючи шию. - Це був найдовший переліт за усе моє життя.
- М-м… - видав Теді, потираючи склеплені повіки.
- Принаймні ми не повинні їхати у Джіукван до завтра, - простогнав Венкат. - 14 ½ годин лету - для одного дня досить.
- Не розслабляйтесь, - сказав Теді. - Нам все ще потрібно пройти прикордонний контроль, а також нам мабуть потрібно заповнити купу форм, бо ми представники уряду США… минуть години доки ми зможемо поспати.