— Ви ненавидите й боїтесь соціалістів, — сказав Мартін якось за обідом містерові Морзу. — Але за що? Ви ж не знаєте ні їх самих, ні їхніх поглядів.
Напрям розмові дала місіс Морз, яка заходилася вмисне вихваляти містера Хепгуда. Мартін терпіти не міг цього самовдоволеного плетуна, і тільки починав говорити про нього, враз дратувався.
— Авжеж, — мовив він, — Чарлі Хепгуд, як то кажуть, подає великі надії. Від когось я чув це, і воно таки правда.
Він запевно доскочить губернаторського крісла, а то, може, й сенатором стане.
— Чому ви так думаєте? — запитала місіс Морз.
— Я чув його передвиборну промову. Вона була така ідеально безглузда й заяложена і заразом така переконлива, що партійні лідери справді повинні вважати його людиною безпечною і надійною. А банальності, що він проголошував, саме до смаку пересічному виборцеві, — ви ж знаєте, що кожному приємно чути свої власні думки з чужих уст, та ще й в оздобленому вигляді.
— Мені здається, що ти просто заздриш містерові Хепгуду, — закинула Рут.
— Боронь Боже!
Щирий жах на обличчі Мартіна збудив у місіс Морз войовничий запал.
— Чи не хочете ви сказати, що містер Хепгуд дурний? — спитала вона холодним тоном.
— Не більше, ніж пересічний республіканець, — відповів Мартін. — Чи, зрештою, і демократ. Усі вони або дурні, або хитрі, але хитрих менше. Серед республіканців розумні лише мільйонери та їхні свідомі прислужники. Ці добре знають, де і чому пахне смаженим.
— Ну, от я теж республіканець, — усміхаючись мовив містер Морз. — Цікаво, до якої категорії ви залічите мене?
— Ви? Ви — несвідомий прислужник.
— Прислужник?!
— А так. Ви обслуговуєте певну корпорацію. Ви не маєте клієнтів ні серед робітників, ні серед карних злочинців. Ваші прибутки не залежать ні від чоловіків, що б'ють своїх жінок, ні від кишенькових злодіїв. Ви заробляєте собі на життя у владарів суспільства, а хто годує людину, на того вона й працює. Так, ви прислужник. І ви захищаєте інтереси капіталу, якому служите.
Містер Морз трохи почервонів.
— Мушу визнати, сер, — сказав він, — що ви говорите, як запеклий соціаліст.
Саме тоді Мартін і зауважив:
— Ви ненавидите й боїтесь соціалістів. Але за що? Ви ж не знаєте ні їх самих, ні їхніх поглядів.
— Ну, ваші погляди дуже нагадують погляди соціалістів, — відказав містер Морз.
Рут занепокоєно поглядала на співрозмовників, а місіс Морз аж сяяла від задоволення, що їй пощастило викликати у них такий антагонізм.
— Якщо я вважаю республіканців за дурнів і кажу, що воля, рівність і братерство лопнули, як мильні бульки, то це ще не означає, що я соціаліст, — посміхаючись, сказав Мартін. — Якщо я не вірю Джефферсонові[48] й тому неукові французові, що його виховав, то це теж не робить ще мене соціалістом. Запевняю вас, містере Морз, що ви куди ближчі до соціалізму, аніж я, його завзятий ворог.
— Ви жартуєте, — зауважив містер Морз.
— Ні, я говорю цілком серйозно. Ви вірите в рівність, а самі служите капіталістичним корпораціям, що роблять усе можливе, аби цю рівність поховати. Ви називаєте мене соціалістом, бо я заперечую рівність і обстоюю те, що ви самі доводите своїм життям. Республіканці — люті вороги рівності, хоч у боротьбі з нею вигукують це слово як гасло. В ім'я рівності вони руйнують рівність. Тим-то я й назвав їх дурнями. Щодо мене, то я — індивідуаліст. Я вірю, що в перегонах перемагає прудкіший, а в боротьбі — дужчий. Цього навчила мене біологія, в усякому разі так мені здається. Отож, кажу, я індивідуаліст, а індивідуалізм одвічний ворог соціалізму.
— Проте ви ходите на мітинги соціалістів, — роздратовано промовив містер Морз.
— А певно — так само як розвідник ходить до ворожого табору. Бо як же інакше можна дізнатися про сили ворога? До того ж на їхніх мітингах дуже цікаво. Це народ бойовий і начитаний — то дарма, корисна їхня начитаність чи ні. Кожен з них і з соціологією, і з усіма іншими «логіями» обізнаний далеко більше, ніж який-небудь промисловий магнат. Я разів шість бував на їхніх зборах і все-таки не став соціалістом, так само як після орацій Чарлі Хепгуда не став республіканцем.
48