Та одного дня він зважився. Прийшовши до Рут, він застав її в притемненій кімнаті — у неї боліла голова.
— Нічого не допомагає, — відповіла вона на його запитання. — А порошки доктор Гол заборонив мені.
— Я спробую допомогти вам і без ліків, — сказав Мартін. — Звісно, я не ручуся, але спробувати можна. Це просто масаж. Я навчився його у японців. Ви, певно, знаєте, що японці чудові масажисти. Пізніше я бачив, як те ж саме, тільки дещо інакше, роблять і гавайці. Вони звуть такий масаж «ломі-ломі». Він часто незгірший за ліки, а іноді помагає й тоді, коли ліки безсилі.
Тільки-но його руки торкнулись її голови, як вона глибоко зітхнула:
— Це так хороше!
Через півгодини ще раз обізвалася, питаючи:
— Ви не стомилися?
Запитання було зайве, бо вона знала, яка буде відповідь. Потім вона дрімотно забулася під впливом цілющої його сили. Саме життя ллялося з його пучок, гамуючи, як їй видавалося, увесь біль, аж урешті їй полегшало і вона заснула. Мартін тихенько вийшов.
Увечері вона подзвонила йому по телефону.
— Я спала до самого обіду, — сказала. — Ви мене зовсім вилікували, містере Ідене. Я просто не знаю, як і дякувати вам.
Від збентеження й радості він насилу міг щось там відповісти їй, і, поки вони розмовляли, у голові в нього все роїлася згадка про Браунінга й хоровиту Елізабет Баррет. Що зробив Браунінг для своєї коханої, може й він, Мартін Іден, зробити для Рут Морз. Вернувшись до своєї кімнати, він знов узявся до «Соціології» Спенсера, що лежала розгорнута на ліжку, але читати не зміг. Кохання цілком заполонило його думки, і, забувши про своє рішення не писати, він опинився коло забризканого чорнилом столу. Сонет, що він написав того вечора, був перший з п'ятдесяти любовних сонетів, створених потім за два місяці. Пишучи їх, він пригадував «Португальські сонети»[35], творив духовно піднесений, пойнятий найсолодшим любовним шалом.
Той час, коли Мартін не був з Рут, він оддавався своєму «Любовному циклові», читанню вдома або в бібліотеці, де він щораз ближче знайомився з сучасними журналами, з їх напрямком і змістом. Години, які він проводив коло Рут, доводили його трохи не до божевілля. Але він жив і тими сподіваннями, які вони давали, і тим, що мало з цих сподіванок справджувалось.
Тиждень по тому, як Мартін вилікував Рут від головного болю, Норман запропонував покататися в місячну ніч по озеру Меріт. Артур і Олні підтримали його. Ніхто з них не вмів керувати човном, тож Мартін мусив узяти на себе цей обов'язок. Рут сіла поруч нього на кормі, а троє юнаків умостилися посередині й завели суперечку про якісь свої студентські справи.
Місяць ще не зійшов, Рут мовчки вдивлялась в зоряне склепіння неба і раптом відчула себе дивно самотньою. Вона глянула на Мартіна. Порив вітру накренив човна, так що він аж зачерпнув води, тим-то Мартін, однією рукою держачи стерно, а другою шкот, прямував просто вітру, намагаючись водночас розрізнити недалекий уже північний берег. Він не усвідомлював погляду Рут, котра, пильно дивлячись на нього, міркувала над тим чудним засліпленням, що от таку здібну людину спонукає гаяти час на писання оповідань та віршів, заздалегідь приречених на посередність і невдачу.
Її погляд сковзнув по його гарно посадженій голові, що невиразно вимальовувалась у зоряному світлі, по дужій шиї, і дівчину охопило знайоме бажання оповити цю шию руками. Сила, що викликала в ній відразу, водночас і вабила її. Тоскне почуття самотності ще дужче пройняло Рут, і вона відчула втому. Погойдування човна дратувало її, вона пригадала, як Мартін заспокоїв головний біль своїм дотиком і яким приємним спокоєм віяло од нього. Тепер він сидів поруч неї, зовсім поруч, і похитування човна, здавалося, підштовхувало її до нього. І раптом їй захотілося пригорнутися до його дужих грудей, знайти в ньому опору — і, ще не усвідомивши цього бажання, вона вже хилилася до Мартіна. Чи, може, то гойднувся човен? Рут не знала, вона нічого не знала. Знала тільки, що притулилась до нього і що тепер їй легко й приємно. Може, то справді гойднувся човен, але вона й не думала відсуватись. Вона прихилилась до його плеча зовсім легенько, та все ж прихилилась і не ворухнулася навіть тоді, коли він сам трошки відсторонився, щоб їй було зручніше.
35