На розі Садової їхній автомобіль перестрів денікінський роз’їзд.
— Кто такіє?
— Генерал Бредов чекає на мене у штабі! Прошу дати провідника! — вимогливо проказав Кравс.
Це подіяло. Вершники пошепталися, перекладаючи своєму старшині вимогу Кравса, і підсадили в автомобіль молодого корнета. Той весь час повторював лише одне слово: «Прямо».
По дорозі вони побачили колону піхоти та артилерійську батарею, біля цитаделі Арсеналу стояла польова кухня. Денікінці безперешкодно обсідали Печерськ.
Нарешті авто виїхало на Соборну площу[38] і підкотило до гімназії[39], у якій розмістився штаб командувача 7-ї піхотної дивізії генерала Бредова. Охорона чемно зустріла Кравса, його провели до просторої, добре освітленої зали й попросили зачекати. Невдовзі відчинилися двері, Кравс підвівся з крісла, і його довгобразе лице ще більше витяглося від подиву. До зали увійшли захекані галицькі старшини — отаман Виметаль, поручники Чехович та Онишкевич. Вигляд у них був такий, ніби за ними гналося сто вовків.
Вони розповіли, яким робом сюди прибилися, а Бредова все не було. Врешті-решт ад’ютант прочинив двері, пропускаючи поперед себе генерала та його штабних офіцерів. Бредов — чоловік легкої статури з яйцеподібною головою та кущиком вусів під носом — привітався за руку з генералом Кравсом, обидва вони назвалися за військовою формою. Коли всі посідали, Кравс спробував захопити ініціативу.
— Пане генерале! — почав він. — Війська Галицької армії після тяжких боїв звільнили Київ, вибивши з міста большевиків — нашого спільного ворога. Ми з вами є кадровими старшинами й мусимо бути поза політикою.
Бредов поблажливо кивнув яйцеподібною головою. Він трохи розумів українську, торік навіть послужив день і ніч у гетьмана Павла Скоропадського.
— Саґласєн, — сказав він. — І што?
— Оскільки ми воюємо проти спільного ворога, — вів далі Кравс, — то я прийшов до вас, щоб визначити демаркаційну лінію між нашими військами. Було б великою помилкою побити горшки в українській столиці.
— Как ви сказалі? — змінився з лиця Бредов.
— Побити горшки, тобто зіпсувати стосунки, — пояснив Кравс.
— Да прі чьом здєсь ґаршкі? Я нє понял, о какой сталіце ви ґаварітє?
— Я сказав — в українській столиці, — повторив Кравс.
Бредов силувано реготнув.
— Кієв — мать ґарадов рускіх, нікоґда украінскім нє бил і бить нє может. Ілі ви іново мнєнія?
— От бачите, — сказав Кравс. — Ви таки повертаєтеся до політики, а мене цікавлять справи військові. Тим більше, що наші з вами переговори мають лише провізоричний характер, головне вирішуватиметься на вищому рівні.
— Да? — Бредов зробив здивоване обличчя. — Інтєрєсно, с кєм?
— Уже в дорозі делегація генерала Павленка, — сказав Кравс. — Саме він уповноважений представляти українську сторону. А моє завдання — уникнути конфліктів і…
— Нє тот лі ето Павлєнка, — перебив його Бредов, — каторий Омєляновіч-Павлєнка?
— Не знаю, — дипломатично сказав Кравс.
— Єслі ето пєтлюровскій ґєнєрал Омєляновіч-Павлєнка, ми єво павєсім на пєрвом же столбє бєз какіх-лібо пєрєґаворов, — криво всміхнувся генерал Бредов. — Ми нє сабіраємся вислушівать брєдні бандітов о ненькє Украінє.
Він сказав, що з Петлюрою взагалі не буде ніяких переговорів, оскільки це сепаратист-відщепенець і заклятий ворог «єдіной і нєдєлімой» Росії. Потім поцікавився, у яких стосунках з Петлюрою перебуває Галицька армія. Кравс ухильно відповів, що вони, галичани, мають свою Начальну команду та свого начального вождя Тарнавського, а з Петлюрою разом воювали проти большевиків. Та хай там як, а він, Кравс, обурений свавільною поведінкою денікінців у Києві. Така позиція може призвести до непередбачуваних наслідків.
А чим думали ваші люди, запитав Бредов, коли глумилися над російським прапором?
Натовп є натовп, сказав Кравс, він некерований. Але яка була необхідність стріляти в мирних людей?
Бредов запевнив його, що денікінські солдати не стріляли в киян, то була провокація большевиків. Потім ні сіло ні впало сказав:
— Так ілі іначє ваші войска далжни пакінуть ґород.
— Це неможливо, — сказав Кравс. — Ми визволили місто від большевиків і несемо відповідальність за його безпеку. Тому пропоную стримати будь-які ворожі кроки. Давайте вишлемо своїх відпоручників, які повідомлять про це наші війська.
— Всьо ето мишіная возня, — відповів Бредов. — Ви должни пакінуть ґород. А демаркаціонную лінію ми нарісуєм.