Але ми достовірно знаємо, що у питаннях віри так звані язичники були значно терпимішими, ніж християни, і нам невідомі факти, щоб вони спалювали живцем, розпинали на хресті чи знищували яким-небудь іншим способом людей лише тому, що ті були іншої віри, як це робили юдеї та християни. Якщо римляни у перших століттях і переслідували християн, то не за віру, а за їхні дії, пов'язані з підривом основ римського суспільства. З іншовірами-юдеями римляни співпрацювали — проти християн. Християни ж, коли їхня віра стала державною, систематично, часто силою, нав'язували її "язичникам", а щоб виправдати насильство, різними способами їх дискредитували. А тому свідоцтву Євсевія дозвольте не повірити.
127Юроіпаах — фортеця, яка в різних джерелах мала різні назви. Нижче, в 35 уривку - Уроісах; деякі автори називають її Віріпарах або Вірапарах (барах — будинок, стоянка; вірам — пустеля, руїни, — стверджує Нібур).
1283а умовами договору 422 р. Візантія зобов'язувалася вносити Персії платню за охорону Кавказьких проходів, тому їхня вимога не була незвичайною. На початку V ст. і Візантії, і Персії з півночі загрожували анти ("гуни"), тому захист Кавказьких проходів вони вважали своєю спільною справою, чому у той час Візантія і погодилась на такі умови. Але в другій половині V ст. внаслідок внутрішніх чвар антська держава ослабла, серйозної загрози з її боку Візантія вже не бачила, а малочисельні тюркські північно-кавказькі племена не могли завдати їй значної шкоди, навіть аби вони прорвалися через Кавказ, тому в допомозі Персії захищати гірські проходи було відмовлено.
129Унни, про яких тут іде мова, ніяк не можуть бути гунами-скіфами, про яких писав Пріск раніше, і це випливає саме із згадки про данину. Ніякої данини "гуни"-скіфи-анти персам не платили, вони були не з тих, що дають, а з тих, що беруть. Зважаючи нате, що данина була накладена дуже давно, приходимо до висновку, що її змушені були платити персам північно-кавказькі кочові племена, яких ще Діонісій Перієгет називав уннами. Отже^нни-кидарити були хозароподібними тюрками (можливо, з домішкою північно-кавказьких аланів), з якими Аттило свого часу вів вперту боротьбу, щоб їх підкорити.
130Це видається дивним: сильний противник замість війни пропонує мирну торгівлю, а "культурні" римляни відмовляють йому в цьому. Насправді дивного мало. Римляни не проти торгівлі, вони проти рівноправної торгівлі. Торгівля, особливо з варварами, була важливим джерелом збагачення римлян та греків. Аби римські та слов'янські купці зустрічалися на Істрі, то ціни на товари визначав би попит та пропозиція. Це римлян не влаштовувало. Вони багато споживали й мало пропонували товарів, а розплачувались срібними монетами - денаріями, внаслідок чого у черняхівців накопичилися мільйони, а то й десятки мільйонів монет. Торгівля римлян мала пасивний характер, не лише з черняхівцями, а з усіма країнами, що відзначали сучасники, зокрема, Пліній Старший [13, с.242].
Інша справа, коли римські купці приїздили безпосередньо до черняхівського населення. Воно не знало ні справжньої вартости свого товару, ні.ціни римських монет, тому його легко було обдурювати. Збіжжя було багато й воно йшло за дуже низькою ціною. "Несквівалентність торгівлі римлян підкреслена в творах сучасників — Ювенала і Плінія. Останній писав, що ціни на товари, які привозились в імперію, підвищувались в сотні разів через витрати на транспортування, митні податки, а також заради збагачення купців.[13, с.244]. '
Але такий виріб, як хліб, не міг продаватися по ціні, в сотні разів вищій від його реальної вартости. Навпаки, відомо, що завізне зерно знижувало ціну печеного хліба у Римі. Отже, вартість збіжжя в сотні разів у Римі зростала тому, що воно купувалося за ціною, в сотні разів нижчою від його реальної вартости. Всі римські та візантійські уряди докладали великих зусиль, щоб зберегти ту нерівноправну торгівлю, яка покращувала платіжний баланс імперій. ""Варварам" римляни збували денарії по ціні, набагато вищий від справжньої їхньої вартости; отож, і масштаб цін був зовсім інший... Але черняхівські племена самі срібло не добували і про його справжню вартість не мали й найменшого уявлення" [13, с.256]. Вимога ж рівноправної торгівлі була постійною турботою як правителів Черняхівської держави, так і князів Руси-України, що неодноразово відзначалося в їхніх договорах з римлянами та візантійцями. Про договір, що містив торгову статтю, ми знаємо з першого уривку Пріска: "ярмарки повинні бути рівноправними та безпечними для римлян та уннів". Договір нав'язали "скіфи", і аби до того торгівля була рівноправною та безпечною, то вони б цього не згадували.