Вже перший договір Князя Олега з греками 907 р. містив статті, які зобов'язували греків сприяти руським купцям в їхніх справах у Візантії: "А якщо прийдуть купці, хай беруть місячину [провіант] на шість місяців: і хліб, і вино, і м'яса, і риби, і овочів. І нехай дадуть їм митися, скільки вони хотять. [Вода в посушливому Константинополі мала велику вартість, а купання в лазні для греків було великою насолодою і навіть засобом лікування — примітка Л.Махновця]. А коли йтимуть руси додому, нехай беруть у цезаря вашого на .дорогу їжу, і якорі, і канати, і паруси, і [все], скільки треба" [20, с.18].
Римляни та греки лише тоді погоджувались на рівноправну торгівлю, коли їх боляче били. А тисячі ліврів золота, які Аттило, а перед тим його предки, вимагали як данину від римлян, були лише незначною компенсацією за пограбування їхніми купцями черняхівського населення.
Якщо римо-грецькі купці дурили та грабували незалежне від імперії населення, то з підлеглими їм народами вони й зовсім не панькались. Ось приклад. Підступно обманувши та поневоливши маленький народ лазів, вони з ним "торгували" у спосіб, про який повідомляє грецький історик і сучасник тих подій (540 р.): "Провіант, який у них [греків] виявився зайвим, вони змушували лазів проти їхньої волі купувати, з того ж, що Лазіка виробляє саме корисне в їхніх очах, вони змушують нас [лазів] продавати, хоча цей продаж лише на словах, бо і в тому і в іншому випадку ціна визначається рішенням тих, на чиєму боці сила" [24, ВП, 11,15.24]. До речі, так само імперіалістичні ("демократичні") країни "торгують" зі слабкими по сьогоднішній день, викачуючи за безцінь з них сировину і підсовуючи залежані товари. Хто ж опирається такому безчинству, до тих застосовується політика меча та кинджала, підкріплена авіаносцями та ракетами. Різниця, звичайно, є: в часи Прокопія це називалося тиранією, а тепер — демократією.
131В.Латишев та Г.Дестуніс дають різний коментар до імені сина Аттила Денгізиха. В Латишев — нейтральний, обережний: "Також Оіпігіс, син Аттила, що царював після його смерти над невеликою частиною племен, які були підвладні його батькові". Г.Дестуніс — досить категоричний, хоча немов би і не від свого імені: "Ті, що тримаються татарського походження гунів, пояснювали ім'я Денгізих татарським словом денгіз — море; а ті, що виводять їх від фінів, мадярським Іепуеззез — родючість".
Не більше, і не менше: нам хочуть сказати, що гуни, до яких їздили римські посольства, жили в поселеннях (а керівна верхівка — в хоромах), споживали пшоно, пили медовуху та пиво і таке інше — або татари, або фіно-угорці (близькі до монголів племена), в будь-якому випадку - кочовики, що прийшли з Азії, бо, мовляв, й ім'я одного з їхніх керівників відповідне. І хоч це знаходиться в кричущому протиріччі з тими фактами, що їх навів Пріск, третього не допускається.
Багато готських вождів мали слов'янські імена, про це писав і Йордан у Тетиці". Найвідоміший з них Ерманаріх-Ярмонаріх-Ярослав рекс, тобто, король Ярослав. Але від того готів ніхто не вважає за слов'ян.
Не виключено, що у той час людині давали подвійне ім'я — своє, племінне та інше, що відображало або його звички, або одне з імен сусіднього племені, з яким дане плем'я було у дружніх стосунках, коли ватажки племен родичалися й для закріплення зв'язків одружували з сусідськими дітьми своїх синів та доньок. І хоч Аттило кількома війнами силою підкорив тюрків-кочовиків, на початку скіфо-готських війн вони були союзниками [5, роз.7].
Взагалі-то питання походження та ототожнення імен "варварів" досить складне. Щоб надалі не теоретизувати безплідне, наведу один, добре знайомий приклад із майже сучасної історії. Відома москвинська імператриця Катерина-сучка була зовсім не Катериною, її справжнє ім'я Софія Фредеріка Августа, принцеса Ангальт-Цербська [21, с.64]. Але при одруженні з наступником престолу Петром III оте складне німецьке ім'я було замінене на Катерину Олексіївну, а її вихрестили у православ'я, щоб у всьому вона була схожа на своїх "подданих" москвинів. І ніхто не вважає москвинів германцями лише тому, що понад ЗО років їхньою імператрицею була німкеня.
Повернемось до Пріска і заглянемо в уривок (9.27). Там чорним по білому написано, що Еллак, старший син Аттила, 448 р. був поставлений ним на чолі тюркського племені акацирів. Якщо Софію Фредеріку Августу, принцесу Ангальт-Цербську, переназвали Катериною Олексіївною, бо вона стала на чолі московитів, то чому сину Аттила не могли дати друге, пристойне для тюрків ім'я Денгізих? Може бути й таке, що син Аттила подружив чи якимось способом породичався з впливовим кочівником й для зміцнення цієї дружби прибрав собі друге ім'я. Можуть бути інші варіанти, але з того, що син Аттила мав справді тюркське ім'я Денгізих (воно співзвучне з ім'ям Чінгіз - море, океан) зовсім не випливає, що рід Аттила належав до татарів, так само як і рід Катерини Олексіївни не належав до москвинів.