Та й взагалі, починаючи від Катерини-сучки, чистокровної німкені, московські царі, постійно одружуючись з німецькими принцесами, по крови були германцями, а не москвинами. Так, останній цар Микола II доводився двоюрідним братом кайзеру Вільгельму (тобто, його мати була німкенею); його дружина, Олександра, також була німкенею, її справжнє ім'я — Аліса Гессен-Дармштадська. Не виключено, що через 2 тисячі років знайдуться "германологи", які на цій підставі висунуть і будуть підтримувати "концепцію", що москвини — не русифіковані фіно-угорці та татари, а германці. А як же факти, засвідчені писемними джерелами?, — запитає читач. До чого тут факти, коли є "концепція"?
1323 цієї куцої інформації можна зробити висновок про причини занепаду держави антів в середині V ст. Серед синів Аттила не знайшлося сильної особи, за вдачею хоч трохи близькою до свого батька. Вони були "сіренькими", а імперія — великою. Вони поділили її між собою, до того ж деякі інші племінні вожді та вождики хотіли звільнитися від влади роду Аттила, а то й спробувати щастя самому стати на чолі об'єднання племен. От і почалися "домашні війни". Цим скористалися інші, чужорідні слов'янам, племена: гепіди, готи, припонтійські кочовики тощо, й звільнилися від слов'ян.
У першій половині X ст., користуючись, очевидно, більш ранніми джерелами або переказами, арабський вчений та мандрівник аль-Масуді писав про державу слов'ян ("Сакаліба") Валінану. Вчені сходяться на тому, що це була держава волинян. Народ цей був "серед слов'янських племен найчистішої крови", тобто,, це були справжні слов'яни, а не слов'янізовані племена. Зважаючи на те, що за часів Руси про цю державу не було й згадки, та й Літопис Руський, який писався через двісті років після повідомлення аль-Масуді, про неї не згадує, бо до того часу перекази вже загубилися в глибині століть, приходимо до висновку, що держава Валінану була дуже давно. Найімовірніше ототожнити її з державою "гунів". "Потім настала незгода між їхніми народами; заслабла їхня організація й окремі народи [племена] стали самі по собі; кожен нарід покликав короля над собою відповідно до числа їх племен..." [11, с.88].
Розпаду імперії антів сприяли також суперечки між племенами за землі внаслідок перенаселення, про що я писав раніше [5, розділ 5].
Ситуація, що створилася після смерти Аттила, дуже нагадує міжусобні князівські війни часів Руси в ХІ-ХІІІ ст.ст., боротьбу полковників за гетьманство після смерти Б. Хмельницького, внаслідок чого Русь-Україна була начисто сплюндрована й втратила так важко здобуту незалежність. Та й у наш час кожен політв'язень комуністичних концтаборів, який міг написати посередню статтю, вважав, що лише він може бути Президентом незалежної Руси-України, розбивав єдність українців й створював свою "партію". Це цілком влаштовувало як комуністів, коли вони ще були при владі, так і сучасний державний кримінал, який, щоб відтягти голоси від своїх серйозних політичних суперників, щедро фінансує створення "об'єднавчих рухів", "зелені покоління", різноманітні "християнські" партії тощо, і навіть "об'єднавчий патріархат". Ось що говорив В. Івашко, заступник Генерального секретаря М.Горбачова, на засіданні Політбюро комуністів у Москві ще 22 березня 1990 р.: "Я думаю, що найближчим часом в Україні буде ціла купа партій або так званих партій... Ми за те, щоб у нас їх було якнайбільше".
Не навчившись підкорятися, не здатен будеш і керувати. У своєму божевільному потягу до влади один з так званих "націонал-демократів", спритний демагог, "пішов в опозицію", коли треба було будувати державу, розвалив Рух і зробив більше шкоди для нашого національного визволення, ніж всі комуністи, разом взяті. Тепер його ім'ям називають вулиці, очевидно, скоро почнуть ставити пам'ятники. Впізнаю тебе, український народе, що гучно відзначаєш свої поразки і байдужий до своїх перемог, святкуєш день на честь підступної юдейки Естер, відзначаєш поразку під Кругами, похорони Т.Шевченка, але не святкуєш день народження свого Генія!
133Тут Пріск недвозначно вказує, що похід проти персів організували та очолили тюрки чи угро-фіни сарагури у союзі з іншими собі подібними народами, які жили на Північному Кавказі. Попередній похід, про який повідомляє Пріск у розділі (9.60-62), організували не кочові степовики, що випливає із самого перебігу походу, див. ком.82.
134Iвери — сучасні грузини; в ті часи Грузія називалася Іверією. Внаслідок того, що нападники, потрапили прямо в Іверію, вони пройшли Дар'яльською ущелиною.