Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

помешканнях (хатинах), а керівна верхівка — в хоромах;

в більш ранній період своєї історії знаходились в лісах, лісостепу та в Карпатах; у V ст. їхня власна земля обіймає терени Скіфії, тобто північніше нижньої течії Дунаю ("за Істром"), на схід від Карпат або принаймі не західніше від Тиси; в середині V ст. їхня столиця знаходиться в степу на відстані 1000-1500 км від Відина у напрямку на північний схід;

мають піше військо, добре обізнані з військовою справою, зокрема, тактичного нічного бою, правильною облогою та штурмом фортець і укріплених городиц;

вміють виготовляти та застосовувати якнайдосконаліші на той час облогові знаряддя;

протягом 30-х - 40-х років V ст. вперто намагаються підкорити багаточисельні кочові тюркські припонтійські племена;

в бойових діях проти сильних супереників інколи використовують кочовиків, спочатку як союзників, а потім як васалів;

основними продуктами їхнього харчування є просо, ячмінь, яловичина, риба, а з хмільних напоїв — медовуха та пиво;

ведуть широку торгівлю з римлянами і піклуються про її розвиток;

тісно пов'язані з традиціями скито-сарматських племен, зокрема, культом бога війни Орея (Арея);

їхні теслярі та будівельники відзначаються високою майстерністю та витонченим смаком;

говорять однією мовою, відмінною від уннської (тюркської), готської та авсонської (латинської);

в їхній мові засвідчені два слова, що збереглися в українській мові до нашого часу (мед і страва), та давньоукраїнське слово кам (пиво);

імена деяких їхніх ватажків (Аттило, Мундіух, Вледа, Валамер, Бож та інші) мають або яскраво виражене українське походження, або можуть бути легко виведені з української мови за правилами української та латинської граматик;

одягаються із виробів льону та хутра тварин.

До рис вдачі та етнографічних ознак цього народу треба віднести:

зустріч бажаних високоповажних гостей на межі володінь;

зустріч дорогих гостей співами, хлібом-сіллю та чаркою вина;

пири зі співами та скоморохами;

поїздка нареченого на весілля до молодої;

певна самостійність та свобода жінок;

чуб ("оселедець") на голові знатних осіб;

гостинність, великодушність, поблажливість до ворогів.

Всі ці риси життя, дій та вдачі характеризують не лише осілий землеробський народ з давніми традиціями, а цілком конкретний народ — наших предків, антів-праукраїнців. Стверджувати щось протилежне цьому — можна, але лише в жанрі літератури, яка називається фантастикою.

Мабуть, доречно також зауважити, що при ототожнені гунів з тим чи іншим народом треба брати до уваги всю сукупність фактів, які їх характеризують. Так, аби гуни харчилися бараниною та кониною, пили кумис (страва та напої кочових народів), жили в наметах та кибитках, кочували ордами в степах тощо, то виводити імена їхніх ватажків з української мови було б безглуздо. З тієї ж причини немає ніяких підстав виводити, наприклад, ім'я Аттило з тюркської, монгольської чи готської мов, коли все інше свідчить про праукраїнців.