Другому юдейському герою — Мойсею — Бог доручає визволити його народ, вивести юдеїв з тієї країни, яка стала для них домівкою (хоча справді вони були в тому домі рабами), і піти в пустелю, аби «святкувати». Неохоче, з великим острахом юдеї пішли за своїм вождем Мойсеєм у пустелю.
Пустеля — це ключовий символ визволення юдейського народу, це не рідний дім; тут нема ані міст, ані багатств; тут живуть номади-кочівники, у яких нема майна, а є лиш найнеобхідніше для життя. Так склалося історично, що традиції номадів-кочівників увійшли в розповідь про Вихід, і цілком можливо, що саме ці традиції й визначили тенденцію боротьби проти всіх видів нефункціональної власності та вибір життя в пустелі як підготовку до вільного існування. Але ці історичні фактори лиш підсилюють значення пустелі як символу життя вільного, не зв'язаного жодними умовностями, жодною власністю. Деякі з основних символів юдейських свят в основі своїй зв'язані з пустелею. Опрісноки — це хліб тих, хто поспішає покинути країну свого рабства, це хліб пілігримів. Сукот, свято кущів (від suka — курінь) — нагадування про аналог шатра, притулок мандрівників, який легко збудувати й легко розібрати. Як сказано в Талмуді, це «тимчасове житло», в якому мешкають, на відміну від «постійного житла», яким володіють.
Юдеї жалкували за єгипетськими «горщиками з м'ясом», за постійним житлом, за убогою, проте гарантованою їжею, за зримими ідолами. Вони боялися непевності й бідності пустельного життя. Вони говорили: «Коли б ми були повмирали від Господньої руки в Єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м'яса, як ми їли хліба досить! Бо ви вивели нас до цієї пустелі, щоб поморити голодом увесь цей збір...» (Вихід, XVI, 3). Упродовж усієї історії визволення Бог відгукується на моральну нестійкість людей. Він обіцяє нагодувати їх: вранці — хлібом, увечері — перепілками. Але додає до цього два важливих зауваження. Перше: кожен має взяти їжі за своєю потребою: «І зробили так Ізраїлеві сини, і назбирали хто більше, а хто менше. І зміряли вони гомором, — і не мав зайвого той, хто зібрав більше, а хто зібрав менше, не мав нестачі, — зібрали кожен у міру своєї їди!» (Вихід, XVI, 17—18). Тут уперше сформульовано принцип, який став широко відомий завдяки Марксу: кожному — за його потребами. Право бути ситим встановлювалося без будь-яких обмежень. Бог постає тут в образі матері-годувальниці, яка живить своїх дітей, і їм не потрібно нічого досягати, щоб мати право на годування. Друге повеління Господнє спрямоване проти зажерливості, нагромадження, власництва: народу Ізраїлевому було заповідано не лишати їжу до ранку. «Та не послухали вони Мойсея і дехто позоставляв з неї до ранку, а воно зачервивіло і почало смердіти. І розгнівався на них Мойсей!
І збирали його щоранку, кожен у міру своєї їди. А нагрівало сонце — і воно розтавало» (Вихід, XVI, 20—21).
У зв'язку зі збором їжі вводиться і встановлюється дотримання Суботи (Shabbat). Мойсей наказує синам Ізраїлю в п'ятницю зібрати удвічі більше: «Шість днів будете збирати його, а дня сьомого — субота: не буде в ній того» (Вихід, XVI, 26).
Дотримання Суботи — найважливіша з біблійних настанов і настанов юдаїзму протягом усієї його історії. Це єдина у вузькому значенні релігійна заповідь із Десяти Заповідей: на її дотриманні наполягали навіть ті пророки, які виступали проти обрядів; протягом двох тисяч років життя у діаспорі юдеї цієї заповіді найсуворіше дотримувалися, хоча подеколи це виявлялося нелегкою справою. Нема сумнівів, Субота була в певному сенсі джерелом життя для цих розпорошених по світу, безсилих, нерідко зневажених і переслідуваних людей, які підтримували почуття власної гідності, по-царськи святкуючи Суботу. Але хіба Субота — це лише день відпочинку в мирському розумінні слова, звільнення людей хоча б на один день від трудової повинності? Звичайно, це також важливо, і введення такої практики відзначається як одна з великих інновацій в розвитку людства. Але, якби тільки цим все й обмежувалося, Субота навряд чи відігравала б ту центральну роль у житті євреїв, яку я описав вище.
Щоб краще зрозуміти цю роль, слід глибше проникнути в сутність цієї інституції. Це не дозвілля в сенсі відсутності як фізичної роботи, так і розумових зусиль. Це — відпочинок у розумінні відновлення повної гармонії між людьми та з природою. Не можна нічого руйнувати і нічого будувати: Субота — день перемир'я в битві, яку людина веде з усім світом. Це не час для соціальних зрушень. Порушенням гармонії вважається навіть висмикування стеблини із землі чи запалення сірника. Саме з цієї причини забороняється будь-що нести вулицею (навіть якщо це не важче носової хустини), тоді як у власному саду переносити вантажі дозволяється. І річ не в тім, що забороняються будь-які зусилля; йдеться про переміщення предметів з однієї приватної земельної ділянки на іншу приватну ж, а таке переміщення являє собою, по суті, переміщення власності. У Суботу людина мусить жити так, наче в неї нічого нема і нема жодних прагнень, окрім як бути, тобто висловлювати свої первинні потенції в молитвах, навчанні, їжі, мові, співах, любові.