Біологічно закладене в нас бажання жити — ще одна підстава для потреби у володінні. Наше тіло стимулює нас жадати безсмертя незалежно від того, щасливі ми чи нещасні. З досвіду ми знаємо, що жити вічно неможливо, але, попри це, намагаємося знайти такі докази, які змусили б нас повірити у власне безсмертя, незважаючи на емпіричні дані, що заперечують це. Бажання безсмертя набувало різних форм: віра фараонів у те, що їхні поховані в пірамідах тіла чекає вічність; численні релігійні фантазії мисливських племен про загробне життя в переповненому дичиною краї; християнський та ісламський рай. У сучасному суспільстві, починаючи від XVIII століття, традиційне християнське уявлення про Царство Небесне було замінено такими поняттями, як «історія» і «майбутнє»; тепер популярність, слава, хай навіть кепська, — все те, що гарантує бодай побіжну згадку в історії, — якоюсь мірою є часткою безсмертя. Пристрасне жадання слави не просто виявляє мирську людську сутність, а має релігійне значення для тих, хто більше вже не вірить у традиційний потойбічний світ (що особливо помітно серед політичних лідерів). Публічність торує шлях до безсмертя, а працівники PR перетворюються на священиків нового типу.
Однак володіння власністю, мабуть, більше за все сприяє реалізації палкого прагнення безсмертя, і саме з цієї причини орієнтація на володіння є настільки потужною. Якщо «я» визначається тим, що я маю, то в такому випадку я безсмертний, якщо речі, якими я володію, не піддаються руйнації. З часів Стародавнього Єгипту і дотепер — від фізичного безсмертя через муміфікацію тіла і до юридичного безсмертя через вияв останньої волі — люди продовжували жити поза межами свого психофізичного існування. Передача нашої власності наступним поколінням встановлюється за допомогою законного заповіту; завдяки закону про право на спадщину я — оскільки є власником капіталу — стаю безсмертним.
ПРИНЦИП ВОЛОДІННЯ І АНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР
Одне з найважливіших відкриттів Фрейда допомагає нам зрозуміти зміст принципу володіння. Фрейд вважав, що всі діти у своєму розвитку після етапу суто пасивної рецептивності й етапу агресивної експлуатуючої рецептивності, перед тим як досягти зрілості, проходять етап, названий ним анально-еротичним. Він виявив, що у процесі розвитку особистості цей етап часто продовжує домінувати, що веде до розвитку анального характеру — тобто такого характеру, за якого життєва енергія людини спрямовується переважно на те, щоб мати, берегти і накопичувати гроші й речі, а також почуття, жести, слова, енергію. Це характер скнари, і жадібність, як правило, поєднується в ньому з такими рисами, як любов до порядку, пунктуальність, впертість і наполегливість; причому кожна з цих рис виражена дужче, ніж зазвичай. Важливим аспектом концепції Фрейда є вказівка на існування символічного зв'язку між грішми і фекаліями — золотом і брудом, приклади чого він наводить. Його концепція анального характеру як характеру, що закляк у своєму розвитку і не досяг повної зрілості, фактично є гострою критикою буржуазного суспільства XIX століття — того суспільства, в якому властиві анальному характеру якості були зведені до норм моральної поведінки і розглядалися як вияв людського єства. Фрейдівське рівняння «гроші = фекалії» є прихованою, хоча й ненавмисною критикою власницької природи буржуазного суспільства, критикою, яку можна порівняти з аналізом ролі і функції грошей в «Економікофілософських рукописах» Маркса [74].
У цьому контексті не має надто великого значення той факт, що Фрейд вважав первинною окрему стадію розвитку лібідо, а вторинною — формування характеру (хоча, на мою думку, характер — це продукт міжособистісного спілкування в ранньому дитинстві і передусім продукт соціальних умов, які сприяли його формуванню). У підході Фрейда важливим є висновок, що орієнтація на власність починає переважати в період, який передує досягненню повної зрілості, і є патологічною в тому випадку, якщо вона лишається постійною. Інакше кажучи, особистість, інтереси якої орієнтовані винятково на володіння, — це невротична, хвора особистість; звідси можна зробити висновок: якщо більшість членів суспільства мають таку вдачу, суспільство хворе.