АСКЕТИЗМ І РІВНІСТЬ
Центральне місце в багатьох дискусіях на моральні і політичні теми посідає питання: мати чи не мати? На морально-релігійному рівні це питання означає альтернативу між аскетичним і неаскетичним способами життя, причому останній передбачає і продуктивну насолоду, і необмежене задоволення. Ця альтернатива майже втрачає сенс, якщо акцент робиться не на поодинокому акті поведінки, а на установці, яка лежить у його основі. Аскетична поведінка, за якої людина постійно поглинута клопотами про те, щоб не насолоджуватися, може бути всього лише відмовою від сильних бажань володіння і споживання. В аскета ці бажання можуть бути притлумлені, але сама спроба пригасити прагнення до володіння і споживання може зробити особу рівною мірою стурбованою бажанням володіти і споживати. За даними психоаналізу, таке зречення через понадкомпенсацію зустрічається часто. Це і пригнічення своїх деструктивних потягів фанатичними вегетаріанцями, і придушення власних агресивних імпульсів запеклими противниками абортів, і пригнічення своїх «гріховних» бажань фанатичними поборниками «доброчесності». У всіх цих випадках має значення не якесь переконання як таке, а фанатизм, що його підтримує. Як завжди, коли ми стикаємося з фанатизмом, виникає підозра, що він править лише прикриттям для інших, як правило, протилежно спрямованих імпульсів.
В економічній і політичній сферах настільки ж оманливою є альтернатива між необмеженою нерівністю та абсолютною рівністю доходів. Якщо власність кожного є функціональною й особистою, то той факт, що хтось має більше за інших, не становить соціальної проблеми; між людьми не виникає заздрощів, бо власність не має істотного значення. У той же час прибічники ідей рівності борються за те, щоб частка кожного точно дорівнювала частці іншого, і тим самим видають власну, так само сильну, орієнтацію на володіння, хоча вони й намагаються її заперечувати через відданість ідеям рівності. За цією відданістю проступає справжня мотивація поведінки — заздрість. Ті, що вимагають, аби ніхто не мав більше за інших, у такий спосіб захищають себе самих від заздрощів, які б вони переживали, якби хтось інший мав хоч на грам більше за них. Важливо те, щоб не було ні розкошів, ні злиднів; однак рівність не повинна зводитися до кількісного зрівняння в розподілі кожного кавалка матеріальних благ, рівність означає, що різниця доходів не повинна перевишувати певного рівня, який зумовлює різний спосіб життя різних соціальних груп. Маркс підкреслював це у своїх «Економіко-філософських рукописах» [74], міркуючи про «брутальний комунізм», який «заперечує повсюдно людську особистість»; такий тип комунізму «є лишень кульмінацією цієї заздрості і цього нівелювання, яке виходить з уявлення про певний мінімум».
ЕКЗИСТЕНЦІЙНЕ ВОЛОДІННЯ
Для повнішої характеристики описуваного в цій праці принципу володіння слід зробити одне уточнення і розглянути функцію екзистенційного володіння. Для існування людей та їхнього виживання необхідно, щоб вони мали і зберігали певні речі, дбали про них і користувалися ними. Це стосується нашого тіла, їжі, житла, одягу, а також потрібних для задоволення наших потреб знарядь виробництва. Таке володіння можна назвати екзистенційним, бо воно закорінене в самій екзистенції людини. Воно являє собою раціонально зумовлене прагнення до самозбереження, на відміну від характерологічного володійня — пристрасного бажання утримати і зберегти, про яке йшлося і яке не є вродженим, а виникло внаслідок впливу соціальних умов на людський рід як біологічну даність.
Екзистенційне володіння не вступає в конфлікт із буттям; а от характерологічне — входить у такий конфлікт обов'язково. Навіть ті, кого називають «справедливими» і «праведними», повинні мати бажання екзистенційного володіння, оскільки вони є людьми, тоді як пересічна особа бажає володіти і в екзистенційному, і в характерологічному сенсі (див. обговорення екзистенційної і характерологічної дихотомії у моїй книзі «Людина як вона є» [40]).