Уся критика капіталізму Марксом і його бачення соціалізму побудовані на ідеї, що капіталістична система паралізує людську активність і що метою має бути відродження людства через відновлення активності в усіх сфеpax життя.
Якщо не зважати на формулювання, де дається взнаки вплив класиків політекономії, то можна стверджувати, що погляди Маркса є повною протилежністю поширеному кліше, усталеному уявленню про нього як про детермініста, який перетворив людей на пасивний об'єкт історії та позбавив їх активності. У цьому може легко переконатися кожен, хто читав Маркса, а не лише ознайомився з окремими висмикнутими з контексту висловами. Погляди Маркса неможливо висловити краще, ніж він сам це зробив у такому твердженні: «Історія не робить нічого, вона не володіє жодним неосяжним багатством, вона не воює в жодних битвах. Не „історія“, а саме людина, реальна жива людина — ось хто все здійснює, всім володіє і за все бореться. Історія не є якоюсь окремою особистістю, яка використовує людину як засіб для досягнення своїх цілей. Історія — не що інше, як діяльність людини, яка дбає про власні цілі» (Маркс і Енгельс, «Святе сімейство» [77]). Пасивний характер «активності» нашої доби ніхто з найближчих наших сучасників не осягнув з такою проникливістю, як Альберт Швейцер: у дослідженні занепаду й відродження цивілізації він описує сучасну людину як уярмлену, недосконалу, нецілеспрямовану, патологічно залежну й «абсолютно пасивну».
БУТТЯ ЯК РЕАЛЬНІСТЬ
Розкриваючи в попередньому тексті значення поняття «буття», я протиставляв його поняттю «володіння». Ще один не менш важливий аспект буття можна виявити, протиставляючи буття — видимості. Якщо я видаюся добрим, хоч моя доброта лише маска, що приховує моє намагання експлуатувати інших людей; якщо я видаюся мужнім, тоді як насправді мені властиве марнославство, а може, й схильність до самоіубства; про людське око я люблю свою вітчизну, хоч насправді дбаю лише про власні егоїстичні інтереси, — в цих випадках моя відкрита поведінка перебуває в жорсткому протистоянні з реальними силами, що мотивують мої вчинки; моя поведінка не відповідає моєму характеру. Структура моєї вдачі, справжня мотивація становлять моє реальне буття. Моя поведінка частково може відображати моє буття, але зазвичай це маска, яку я ношу заради якоїсь своєї мети. У біхевіоризмі така маска розглядається як достеменний науковий факт, а справжнє пізнання зосереджене на реальності внутрішнього світу людини, який зазвичай не піддається усвідомленню і спостереженню. Концепція буття як «зривання масок», визначена таким чином Екхартом, перебуває в центрі вчень і Спінози, і Маркса та становить основу фундаментального відкриття Фрейда.
Розуміння невідповідності між поведінкою і характером, між маскою, яку носить людина, і реальністю, яку вона приховує, — це і є головним досягненням психоаналізу Фрейда. Розроблені ним методи (вільних асоціацій, аналізу снів, трансферу, опорів) спрямовано на розкриття інстинктивних (переважно сексуальних) потягів, придушених у ранньому дитинстві. У наступному розвитку теорії і практики психоаналізу більшого значення, ніж інстинктивному життю, стали надавати подіям у сфері ранніх міжособистісних взаємин, що завдають травм, одначе зміст лишився той самий: придушуються ранні і — як я вважаю — пізніші захоплення та страхи, що травму вали; спосіб позбавлення від симптомів і взагалі від хвороб полягає в розкритті цього притлумленого матеріалу. Інакше кажучи, те, що подавляється, — це ірраціональні, інфантильні, індивідуальні елементи життєвого досвіду.
Широко побутує думка про те, що судження нормальних, тобто соціально адаптованих, людей зазвичай раціональні й не потребують глибокого аналізу. Це хибне уявлення. Усвідомлені нами мотивації, ідеї і переконання являють собою суміш з оманливої інформації, ірраціональних пристрастей, раціоналізації і забобонів, у які зрідка вкраплено жалюгідні крихти істини, що надає нам оманливої впевненості, нібито вся ця суміш реальна і справжня. У процесі мислення робиться спроба навести лад у цій суміші ілюзій відповідно до законів логіки і правдоподібності. Вважається, що цей рівень свідомості відображає реальність; це карта, якою ми керуємося, плануючи своє життя. І хоча ця карта оманлива, свідомість не пригнічує її. Пригнічується знання реальності, знання того, що є істинним. Отже, якщо ми запитаємо: «Що таке підсвідомість?», то мусимо відповісти: «Крім ірраціональних пристрастей, майже все наше знання реальності». У своїй основі позасвідоме детермінується суспільством, яке породжує ірраціональні пристрасті і подає своїм членам всілякі вигадки, роблячи таким чином істину заручницею позірної раціональності.