Після цебер і глини прийшла черга високого муру, бо на нас ті кари наступали, як кари на єгиптян, які тримали євреїв у неволі, але ж ми самі в неволі, тож чому ці катастрофи призначені не для москалів-єгиптян, які служать фараонові Ніколаю, а для нас? Однак такий Божий вирок. Я чую жахливий гуркіт, повертаю очі, куди пішла сестра Розалія Медонецька з княжого роду Медонецьких, що від самого Міндовга походить, а пішла вона на риштування… А якби не Божа воля, я б там загинула, бо хвилинкою раніше сестра Розалія, сильно втомлена просіюванням жорстви, крикнула мені, коли я на риштуванні працювала: Мамо, матінко, мені руки терпнуть, мамо, матінко, просій трохи жорстви, а я помурую. І пішла мурувати, а я пішла сіяти, і не встигли ми помінятися місцями, почувся гуркіт і гук нагорі, немовби ангел у сьому сурму засурмив, — дивлюся, а там верхній мур увесь на риштування завалився і п’ятьох сестер розчавив, першу з них, а з тими дев’яту, Розалію Медонецьку, другу з них, а з тими десяту, Ґеновефу Кулешанку, третю Онуфрію Селяв’янку, четверту Йосафату Ґротковську, Каліксту Баб’янську п’яту, разом з тими трьома, вбитими цебрами, і п’ятьма, похованими під глиною, — тринадцяту. Але високий мур не зупинився на риштуванні — він полетів разом із любими сестричками нижче й розчавив чотирьох наступних, так що жодна з них і не зойкнула. Перша з них — Юзефа Ґужинська, друга — Казимира Баневичівна, третя — Клотильда Тарновська, четверта — Клеофа Кришталевичівна. Четверта, тобто з трьома вбитими цебрами, п’ятьма похованими під глиною і п’ятьма загиблими на риштуванні — сімнадцята. І били мене наглядачі киями, коли я до розчавлених сестер бігла. І збіглися монашки, плескаючи в долоні й уголос глумлячись. Скільки болю за один раз! У мене тоді серце мало не розірвалось, але й нині, коли згадую ці сімнадцять імен і прізвищ, моє серце крається на шматочки, розпорюється, як шов на сукні.
Розділ VIII
З Познані я поїхала до Парижа як королева: з паспортом, який мені у всіляких канцеляріях виробляли, так що я навіть пальцем не мусила ворушити, з рекомендаційними листами, які написали мені генерал Хлаповський та архієпископ Прилуцький, котрий просив одного тамтешнього панотця — Єловицького, щоб мене до Риму відіслав, бо треба ж і Святому Отцю дати звіт із мого мучеництва.
Цей Єловицький, а тоді отець Александр, потім дорогий мій панотчик, турботливий опікун і невтомний тлумач, брат у змартвихвстанців[34]. Раніше я про змартвихвстанців не чула, тепер вони мали бути мені найближчими, бо це до них я отримала листи. Авжеж, не до одного, а до всіх. Я думала, що вони за мене поб’ються. Однак архієпископ назвав конкретного панотчика, бо з них його він знав найкраще. Єловицький свого часу був повстанцем, а потім письменником і друкарем; він любив різні казочки, видавав повістинки й вірші отого Міцкевича, про якого я нічого не знала, але коли тут згадували Єловицького, то одразу ж і Міцкевича, тому я це запам’ятала, бо притьмом відчула, що друкаря мені найлегше буде на свій бік переманити. А решта? Ні ченці, ні миряни — вони йшли за покликанням, шукали свого статуту як сліпі цуценята; всі з Польщі, але один русин, один литвин і один поляк… мали в Парижі свого наставника, який кількома роками раніше подався до Риму й там помер. Я запитала, чи вони прибрали ім’я «змартвихвстанців», бо чекають на воскресіння Польщі, але ті сильно обурилися; одначе на початку достатньо було повторювати слова «Бог» і «Польща», «москалі» та «мучеництво» в різних комбінаціях, а сльози вже бриніли в очах, шморгали носи й пальці самі тягнулися до вервиць.
Для помешкання мені вибрали монастир черниць асумпціоністок[35], вельми перейнятих моїм гостюванням; із поваги до мене ці французки приходили щоранку валкою до моєї келії й декламували польською прописану формулу, яку вони викарбували собі в серці й пам’яті: Люблю ближнього, як самого себе, і тебе, матінко! Я ж їх благословляла, усміхалась, іноді заспівувала якийсь гімн на честь Богородиці, якщо він існував і польською, і французькою, тоді наші голоси дивовижним чином зливалися воєдино й ми співали майже чисто.
34
Змартвихвстанці (Воскресенці) — польський католицький чернечий орден, заснований у Парижі 1836 р. та затверджений Папою Левом XIII. Головна мета — моральне й релігійне відродження польської еміграції.
35
Асумпціоністи — монаша конгрегація Успіння Пресвятої Богородиці традиції святого Августина.