Учителем Кайсевича колись був Губе[51], поруч із Єловицьким найстарший із братів: під час повстання — підполковник, за посередництва Янського навернувся і склав обітниці, і так добре давав собі раду, що Янський забажав зробити його очільником римського дому. Але решта братів вважали, що «він не мав благословення», — послідовники Тов’янського сказали б, що «він не мав тону», що, зрештою, те саме, — й обрали Семененка[52]; слід сказати, що це був чоловік, можливо, і хоробрий у бою — я не знаю, бо не скакала поруч із ним і не заряджала йому фузію[53], але в щоденному житті боязкий, посередньої уяви, завжди у страху, що хтось скривдить орден.
Урешті-решт, Семененко був бунтівник і якобінець. Батько його, осиротілий, був у Пажеському Корпусі Єкатєріни, а потім російським офіцером, схизматиком; мати ще гірше —єретичкою-кальвіністкою. А те що гниле коріння має, завжди буде паскудним. Вигнаний з університету за якісь повстанчі відозви, він опинився у в’язниці — батько завдяки армійським зв’язкам звідти його витягнув, але молодий одразу ж від нього вислизнув, долучився до загону й сімнадцятилітнім шмаркачем подався до Пруссії, а звідти й до Франції, що його цілковито зіпсувало. Він прибився до масонів або й до карбонаріїв, писав розпусні революційні статті. То проти королів, то щоби селян з панщини визволити, одне слово: усталений порядок речей обернути в ніщо. Крові він випив море. Французька поліція переслідувала його завжди, а він щодуху розважався, втікав з місця на місце і знай посилав у газети найогидніші листи та промовами огидними уславився. Коли французький генерал Лафаєт[54] дозволив полякам у власному домі святкувати річницю повстання, він, вочевидь, не знав, яке зміїне гніздо йому сходами заповзло; люди генерала Дверницького[55] намагались усіх своїх противників заспокоїти, а Лафаєт на це: У моєму домі кожен поляк має право говорити. Старий дід, а такий наївний. Поляків він не знав. Семененко одразу почав плювати на князя та його двір, а ті образилися на нього, вийшли й відтоді окреме святкування влаштовували — Христе Боже, мине кілька років, і двадцять дев’ятого листопада в Парижі не вистачатиме зал, бо кожен поляк деінде святкуватиме річницю, на всіх решту ображений…
Досить сказати про Семененка, що його відтоді називали смердючим Семененком, який гавкає, як скажений пес, а один навіть звинуватив його, що він російський шпигун, і вони мало через те не стрілялися… Врешті, через його гавкіт навіть масонам було несила терпіти й незабаром вони вигнали його зі свого журналу. І хто хлопчакові дав гроші на життя? Янський. Усе починається з дрібничок: сьогодні рублі — завтра гіркі жалі. Семененко висповідався й віддав себе в руки поліції. А офіцер, зрадівши, що хлопчина повернувся до релігії, дав йому охоронного листа, мовляв, у такому разі він звільняє його від усіх обвинувачень. Тієї ж ночі Семененко спить, і раптом грюкіт у двері — хтось гамселить кольбою, влітає поліцейський агент, а хлопець, прокинувшись, показує йому охоронного листа. Розлютився француз, але й засмутився. І сьогодні ти від мене втік! — сикнув він, стукнув підборами й вийшов. Відтоді Семененко з Янським були нерозлучні, він був у числі перших його братів і з тією ж завзятістю, з якою колись по кав’ярнях горлав, тепер змагався за Ісуса Христа і за те, хто його більше любить. Дехто казав, що він цілком змінився, що колись багровів і верещав, а тепер має такий вигляд, наче Святий Іван на іконі, що любов його до самих кісток пронизала, все в ньому — вираз обличчя, голос і жести — змінила. Але я вже відчувала в ньому гарячу кров, вже знала, що в ньому той самий чванько і бунтівник дрімав — лише трохи пісним попелом присипаний.
51
Йозеф Губе — учасник Польського повстання 1830—1831 рр., польський релігійний діяч, професор, католицький священик.
52
Петро Семененко — учасник Польського повстання 1830—1831 рр., польський релігійний діяч, письменник, філософ, теолог, католицький священик і перший настоятель ордену змартвихвстанців.
54
Марі Жозеф де Лафаєт — французький військовий і політичний діяч, учасник трьох революцій: Американської війни за незалежність, Великої французької революції та Липневої революції 1830 р.
55
Юзеф Дверницький — польський військовий, генерал, учасник Наполеонівських війн, кавалерійський командир під час Польського повстання 1830—1831 рр.