ІІІ
Раптом крізь сон Мауглі відчув, що його руки й ноги схопили численні маленькі чіпкі пальчики. Хлопчик прокинувся. Спочатку він не чув нічого, крім свисту гілок, що шмагали його по обличчю. Лише мигцем поглянувши вниз, він побачив Балу, який прокинувся й шалено ревів, а Багіра стрибками мчала по деревах, вишкіривши зуби.
Юрба мавп у цей час радісно вищала й летіла з Мауглі по верхівках дерев, куди не наважувалася підніматися навіть Багіра.
— О, вони помітили нас! — кричали мавпи. — Багіра дивиться на нас. Увесь Народ Джунглів дивується нашій винахідливості та спритності! — І мавпи мчали далі лише їм відомим маршрутом. Неможливо пояснити, як пересуваються ці тварини по верхівках величезних дерев. Там у них є свої постійні дороги, головні шляхи й маленькі стежки, які схрещуються й розходяться, прямують угору та різко спускаються донизу. Шляхи ці прокладено на висоті в сотню футів над землею. Мавпи можуть подорожувати цими дорогами навіть уночі.
Дві найсильніші мавпи підхопили Мауглі під руки й неслися з ним по кронах, роблячи двадцятифутові[2] стрибки. Якби в них не було такого важкого вантажу, вони б мчали ще швидше. Хоча хлопець і був ошелешений усім, що відбувалося, але він змушений був визнати, що відчував задоволення від цього стрімкого лету над землею. Лише паморочилося в голові від страшної висоти й стискалося серце.
Мавпи, які оточували й підтримували Мауглі, то піднімалися з ним до найтонших гілок найвищих дерев (а ті згиналися й тріщали під ними), то з ревом мчали вниз, до гілок, що висіли над самою землею. Інколи перед його очима відкривалася велична панорама безкрайого зеленого моря Джунглів, наче він знаходився на вершині величезної гори. Але удари та свист гілок змушували його заплющити очі, й він поринав у морок.
Так несло свого бранця кудись у глибину Джунглів плем’я Бандар-Ліг. Інколи Мауглі здавалося, що викрадачі можуть його випустити, і тоді було страшно. Але він добре розумів, що опиратися марно, тому намагався бути спокійним і лише обмірковував ситуацію.
Передусім він почав думати, як повідомити Балу й Багірі про те, що відбулося. Зваживши на швидкість, з якою його несли, він розумів, що його друзі, якщо б вони й надумали переслідувати мавп, скоро мали б залишитися позаду. Марно було чекати на допомогу знизу, де не можна нічого розібрати, крім руху гілок. Тоді Мауглі спрямував погляд угору й помітив у височині, серед небесної блакиті, шуліку Ранна, який висів на одному місці, часто махаючи крилами, як роблять хижаки, коли побачать внизу щось особливо цікаве. Ранн помітив, як мавпи тягнуть щось, і вмить каменем упав згори, сподіваючись знайти свою частку поживи. Але, побачивши Мауглі, з яким мавпи видерлися на верхівку дерева, він не міг стримати крик здивування. Одразу до нього долинув знизу знайомий поклик: «Ми з тобою однієї крові», — але тієї ж миті гілки стулилися над головою Мауглі. Тоді Ранн підлетів до групи високих дерев якраз тоді, коли серед гілок промайнуло обличчя хлопчика.
— Запам’ятай мій слід! — гукнув йому Мауглі. — Передай звістку Балу з Сіонійської Зграї та Багірі зі Скелі Ради.
— Від кого, Брате? — відгукнувся Ранн, який досі жодного разу не бачив Мауглі, хоча, звичайно, чув про нього.
— Від Мауглі-Жабеняти, від людського дитинчати. Запам’ятай мій слід!
Останні слова хлопчик крикнув уже тоді, коли викрадачі мчали з ним, ледве торкаючись зелених крон. Але Ранн кивнув головою на знак того, що все зрозумів, і піднявся у височінь, звідки міг краще слідкувати своїм гострим оком за мавпами — гілки дерев, що згиналися й випрямлялися, показували їхній шлях.
— Вони зазвичай не йдуть надто далеко, — сказав собі Ранн. — Мавпи ніколи нічого не доводять до кінця, що б вони не робили. Бандар-Ліг ганяється лише за чимось новим. Але тепер, якщо не зраджує моє передчуття, вони накличуть на себе біду. Адже з Балу не варто жартувати, а Багіра, наскільки я її знаю, може, якщо захоче, ловити не тільки гірських кіз.
Так думав Ранн, ширяючи у височині.
А Балу й Багіра рвали на собі шерсть від люті й горя. Пантера спробувала кинутися навздогін, дряпаючись по стовбурах дерев. Але тонкі гілки гнулися й ламалися під вагою її тіла, і вона падала вниз, чіплялася кігтями й здирала цілі смужки кори.
— І чому ти не застеріг його від Мавпячого Племені! — лаяла Багіра в безсилій люті бідного Балу, який марно намагався бігти за мавпами. — Ну яка користь була від твоїх ляпасів, якщо ти не зміг вберегти хлопчика від мавп?!