9 грудня Орлик-молодший удруге прибув до Станіславової резиденції в Шамборі. Він подав Лещинському меморандум, що містив звіт про діяльність за минулий рік і виклад планів на майбутнє. Станіслав охоче підтримав ідею щодо встановлення безпосередніх зв'язків із ханом та його зближення з гетьманом. Додавши свої докладні рекомендації та інструкції до тих, які Григор уже мав од Вільнева та від батька, Лещинський відрядив гетьманича до Версаля. Там протягом останнього тижня грудня Григор зустрічався з Шовеленом і кардиналом Флері, щоб обговорити з ними свої плани й дістати офіційне схвалення Франції. Аби детально викласти й обгрунтувати причини, які змушують його вирушити з місією до хана, Орлик-молодший подав їм шість меморандумів.
В одному з них ішлося про козацько-татарські та почасти козацько-турецькі зв'язки. Вказавши, що росіяни не можуть мати претензій щодо його батька, оскільки він польського походження, Григор додає звичні зауваження про російське гноблення в Україні. Впродовж усього меморандуму він підкреслює, що козаки є "unenation libre" (вільною нацією) і що заради збереження чи відновлення цього статусу вони мають право шукати того заступництва, яке принесе їм найбільшу користь: "Оскільки Військо Запорозьке, керівником якого є мій батько, завжди було вільним народом, воно шукало протекції там, де вона була найвигіднішою... Укладення цього вічного союзу [договору 1711 p.] з'єднує інтереси обох народів [українських козаків і татар] і служить їм неподільно, і ніхто не може стати між ними, хіба що за одностайною згодою обох народів".
Як приклад того, наскільки високо оцінюють договір самі татари, Григор згадує про повстання мурзів 1724p., наголошуючи зв'язок між повстанням і спробою Саадет-Гірея розірвати договір, видавши запорожців назад до Росії. Ця подія, мовляв, лише підкреслює вічний союз і спільні інтереси, що єднають українських козаків і кримських татар. Однак Орлик-молодший тут же зауважує (мабуть, заради Станіслава й поляків), що союз із татарами не означає, буцімто запорожці зобов'язані завжди залишатися під протекцією хана. Вони мають право вибрати собі й іншого зверхника, який найбільше відповідатиме їхнім інтересам. Але в найближчому майбутньому українцям слід поновити договір із татарами, й коли Станіславові настане час домагатися корони, двоє союзників можуть почати наступ на росіян із півдня, а шведи вдарить із півночі. Це було, по суті, повторення проектів, що їх у 1720—1721pp. Орлик-старший пропонував Флеммінгові.
Французи відповіли на ці аргументи прихильно. Вочевидь, аналогія з 1711—1712pp. та документи того періоду справили на Шовелена враження, і ні він, ні кардинал Флері не знайшли, всупереч гетьмановим побоюванням, проти чого заперечити в привілеї Ахмета III. Внаслідок цих розмов Григорові надано кошти на подорож до кримської столиці й обіцяно ще більшу винагороду, якщо його місія виявиться успішною. Однак найважливішим було те, що французький Уряд погодився дати гетьманичеві королівського рекомендаційного листа до хана. Як Григор згодом повідомляв батька, це здивувало навіть Лещинського. Орлик-молодший пояснював готовність французів піти йому назустріч їхнім бажанням, з огляду на близьку кризу в Польщі, втягти росіян і австрійців у татарські й турецькі проблеми.
Коли в березні 1732р. Григор вирушив зі своєю другою місією на Схід—цього разу він подорожував під ім'ям Ламотта,— батько знову засипав його інструкціями. Гетьман радив синові нагадати Каплан-Гірею про той давній "документ" із бендерського періоду, в якому були викладені плани завоювати Україну, Польщу та Крим, що їх буцімто мав Петро І. Орлик також зазначав, що договір 1711p., мабуть, варто поновити, однак лише в тому випадку, якщо скоро почнеться загальна війна і якщо будуть проведені консультації з запорожцями. Крім того, гетьман порушив іще одне питання, яке його непокоїло. В попередньому листі він остерігав сина, щоб той не намагався встановити контакти з запорожцями або поїхати на Січ. Це здивувало Григора. Тепер Орлик пояснив причину своєї обережності: нещодавно він дізнався, що "в церковних службах на Січі згадують не моє ім'я, а миргородського полковника [Данила Апостола, тогочасного гетьмана в Україні]".
Цей факт лише потверджував іншу інформацію, яку одержав Орлик, про посилення проросійської орієнтації серед запорожців. Він повідомляв сина, що нещодавно запорізька делегація побувала при дворі імператриці Анни Іоаннівни з проханням про її заступництво над Військом. Хоча прохання відкинуто як невчасне, бо в той час росіяни не хотіли вступати в конфлікт із турками, запорожці одержали усну обіцянку, що в належний момент імператриця візьме їх під свою протекцію. За цих обставин, уважав гетьман, його синові небезпечно їхати до запорожців, бо його можуть викрасти й відіслати до Апостола чи до імператорського двору.
Це прикре повідомлення не злякало Григора. Він не змінив своїх планів і на початку липня 1732р. вирушив із Константи-нополя до Бахчисарая. Незабаром після прибуття до кримської столиці його прийняв хан. Розмова стосувалася головно допомоги татар Станіславові, що для французів було основною метою місії. Каплан-Гірей знову пообіцяв свою підтримку, але зауважив, що Порта в цьому питанні ще не має чіткої позиції, причиною чого є австрійські та російські хабарі. Хан запропонував, аби французи та Станіслав зосередили свої зусилля на Порті. Під час наступної аудієнції Григор сподівався порушити питання про свого батька та запорожців. Але тут виникли ускладнення. До хана прибув від Августа II посланець, який знав молодого Орлика особисто. Не бажаючи, щоб той упізнав його, Григор на кілька тижнів зник із ханського двору. Пізніше постали інші перешкоди, так що минуло майже два місяці, доки гетьманич знову побачився з ханом.
У жовтні Григор мав дві завершальні аудієнції: з ханом та з його візирем Хасі Алі-агою. Він намагався переконати хана, що запорожці та взагалі українські козаки не бажають бути під владою росіян чи поляків і задоволені своїм союзом і договором із татарами — договором, додавав він, так само вигідним і для ханства з огляду на дедалі більший російський тиск. Але щоби з того договору було найбільше користі, Орлик має знову з'єднатися зі своїм військом.
Хан, воліючи не згадувати про недавні труднощі з запорожцями, відповів, що "він не від сьогодні знає про переваги, які дає зв'язок із козацькою нацією і які він завжди намагався зберегти. Він прагнув не порушувати жодної зі статей договору й сподівається, що тепер, після того, як він зійшов на престол, Військо задоволене. Тепер він захищає його [ Військо] від дій його ворогів навіть краще, ніж раніше. А оскільки договір зробив їх гостями та друзями, він під час заслання в Брусі завжди шкодував про те, як нехтують Військо, оскільки запорізькі козаки тільки й чекають нагоди завдати москалям прикрощів".
Що ж до конкретної проблеми звільнення Орлика з Салонік, то хан запевнив Григора, що він щиро намагається допомогти гетьманові, й звинуватив проросійськи налаштованого головного драгомана Гіку, що той саботує його спроби. Каплан-Гірей заявив, що гетьмана краще перевести не в Ясси, як він раніше пропонував, а до Криму, оскільки молдавського господаря підозрюють у проросійських симпатіях. Крім того, хан пообіцяв написати в Орликовій справі листа великому візиреві.
Невдовзі після того Григор мав довгу розмову з візирем Хасі Алі-агою. Він описував його як досвідчену людину й батькового старого знайомого з бендерівських часів. Коли зайшла мова про відносини між татарами й запорожцями, візир показав себе відвертішим, аніж хан. Визнавши, що поляки й росіяни поводяться з українськими козаками недобре, він водночас заявив, що це не означає, нібито татари мають втручатися в справи своїх немусульманських сусідів. Хасі Алі-ага дав зрозуміти, що особисто він не певен, чи стосунки татар із запорожцями принесли ханству більше користі, а чи шкоди. В кожному разі очевидно, що, перебуваючи на кримській території, запорожці поводилися щодо хана й татар не дуже добре. Візир сказав навіть, що особисто він не заперечував би проти того, щоб розірвати союз із запорожцями й дозволити їм іти туди, куди вони захочуть.