Із горлянки Деїнті Бібервельта вирвалося глухе хрипіння. Муляри здивовано забурмотіли. Корчмар випустив з рук миску. Горицвіт зітхнув.
— Ну що ж, хлопці, бувайте, — гірко промовив половинчик. — Як хто за мною питатиме, то сиджу в цюпі.
— До завтра, до полудня, — ячав Деїнті. — А сучий же син той Шван, щоб його покорчило, лахудру[33] поганого, міг би мені продовжити термін. Більше півтори тисячі корун, звідки ж я до завтра витрясу таку силу грошви? Кінець мені, я зруйнований, згнию в криміналі. Не сидімо тут, холера, кажу вам, ловімо того негідника доплера! Мусимо його піймати!
Вони всі троє сиділи на мармуровому цембровинні басейну недіючого фонтану, розміщеного в центрі невеличкої площі серед показних, але цілковито без смаку зведених купецьких кам’яничок. Вода у басейні була зеленою і страшенно брудною, золоті язі, що плавали серед сміття, тяжко працювали зябрами і відкритими ротами ловили повітря з поверхні. Горицвіт та половинчик жували яблучні млинці, — трубадур щойно свиснув їх, проходячи повз ятку.
— Я б на твоєму місці, — сказав бард, — занехаяв погоню, а почав роззиратися за кимось, хто б тобі позичив гроші. Ну піймаєш ти доплера, то й що? Може, думаєш, — Шван зарахує його як залишок в еквіваленті[34]?
— Дурень ти, Горицвіте. Піймавши доплера, я в нього відберу мої гроші.
— Які гроші? Те, що він мав у гаманці, пішло на відшкодування збитків та підмащення Швана. Більше він нічого не мав.
— Горицвіте, — скривився половинчик. — На поезії ти ще, може, знаєшся, але, даруй, у торговельних справах ти дурний як пень. Ти чув, який податок нарахував мені Шван? А від чого сплачують податки? Ге? Від чого?
— Від усього, — запевнив поет. — Я от навіть за спів плачу. А нікого не цікавлять мої пояснення, що я співаю з внутрішньої потреби.
— Я ж казав, що ти дурень. У торговельних операціях податки платять з прибутку. З прибутку, Горицвіте? Розумієш? Той лобур доплер прибрав мою подобу і вдався у якісь справи, либонь, шахрайські. І заробив на них! Мав прибуток! А я муситиму платити податки, а ще, напевно, покрити борги отого лахмітника, якщо він наробив боргів! А як не заплачу, то піду до льоху, затаврують мене публічно залізом, зашлють до копальні! Зараза!
— Ха, — весело сказав Горицвіт. — Що ж, Деїнті, не маєш виходу. Доведеться тобі таємно втікати з міста. А знаєш що? В мене є ідея. Ми тебе повністю обкрутимо баранячою шкірою. Пройдеш крізь браму, волаючи: «Я овечка, бе-бе-бе». І ніхто тебе не пізнає.
— Горицвіте, — похмуро промовив половинчик. — Заткнися, бо копну тебе. Геральте?
— Що, Деїнті?
— Ти мені допоможеш зловити доплера?
— Послухай, — сказав відьми́н, марно намагаючись приметати розірваний рукав куртки. — Це Новіград. Тридцять тисяч мешканців, людей, краснолюдів, напівельфів, половинчиків та гномів, а ще стільки ж приїжджих. Як ти хочеш відшукати когось у такій гурмі народу?
Деїнті ковтнув млинця, облизав пальці.
— А магія, Геральте? Ті ваші відьми́нські чари, про які стільки розповідають?
— Доплера можна магічно викрити лише тоді, коли він у власній подобі, а у власній подобі він вулицями не ходить. А навіть якби можна було, то й так магія не придалася б нінащо, бо довкола повно слабких чародійських сигналів. Кожен другий дім має магічний замок у дверях, а три чверті людей носить амулети, всілякі, проти злодіїв, бліх, харчових отруєнь, всього й не злічити.
Горицвіт провів пальцями по грифі лютні, брязнув по струнах.
— Весна із теплим дощем повернеться! — заспівав. — Ні, недобре. Повернеться весна теплим сонцем… Ні, дідько… Не йде мені. Ні в зуб ногою…
— Перестань лепетати, — буркнув половинчик. — Дієш мені на нерви.
Горицвіт кинув язям рештки млинця і сплюнув до басейну.
— Дивіться, — сказав. — Золоті рибки. Кажуть, що вони виконують бажання.
— Вони червоні, — зауважив Деїнті.
— Дарма, марниця. Холера, нас троє, а вони виконують три бажання. Виходить по одному на брата. Що, Деїнті? Ти б не хотів, щоб рибка заплатила за тебе податок?
— Аякже. А ще щоби упало щось із неба та гримнуло доплера по макітрі. І ще…
— Стій, стій. У нас теж є бажання. Я хотів би, щоб рибка підказала мені закінчення балади. А ти, Геральте?
34
Банківський термін. Означає суму наявної на кінець дня в касі валюти, перераховану за закупівельним курсом