Капітан затремтів, зблід і безглуздим жестом обіруч ухопився за сідниці.
— Кра… кракен?
— Кракен, — підтвердив відьми́н. — Тож я б не радив жартів із неводами. Досить їй крикнути, — і з цього човенка плаваючі дошки залишаться, а нас утоплять, як кошенят. А, зрештою, вирішуй, Агловалю, чи ти хочеш із нею побратися чи піймати неводом і тримати в бочці.
— Я її кохаю, — твердо сказав Агловаль, — і хочу взяти жоною. Але для цього треба, щоб вона мала ноги, а не хвіст, покритий лускою. І це можна зробити, бо я за два фунти добірних перлин купив магічний еліксир з повною гарантією. Вип’є — і в неї виростуть ніжки. Правда, доведеться трохи потерпіти, днів зо три, не більше. Клич її відьми́не, скажи їй це ще раз.
— Я вже двічі казав. Відповіла, що ні, це виключено. Але додала, що знає морську чарівницю, моршинку[42], яка може закляттям перетворити тобі ноги на елегантний хвіст. Безболісно.
— Вона, мабуть, здуріла. Я з риб’ячим хвостом? Нізащо! Клич її, Геральте!
Відьми́н сильно перегнувся через борт. Вода у його тіні була зеленою і видавалася густою, мов кисіль. Але кликати сирену не довелося, — вона раптом випірнула і з’явилася над поверхнею у фонтані води. Якусь мить стояла на хвості, потім попливла з хвилею й обернулася горілиць, демонструючи всі свої принади. Геральт ковтнув слину.
— Гей, ви! — заспівала. — Чи ще довго? Мені шкіра порепкає від сонця. Біловолосий, спитай, чи він згоден.
— Ні, не згоден, — відспівав відьми́н. — Ш’єєназ, зрозумій, він не може мати хвоста і жити під водою. Ти можеш дихати повітрям, а він під водою зовсім ні!
— Я знала! — тонким голосом крикнула сирена. — Знала! Відмовки, дурні наївні відмовки, ні на гріш жертовності! Той, хто кохає, вміє жертвувати. Я заради нього жертвувала собою, щодня вилазила на скелі, стерла собі луску на сідницях, подряпала плавці, застудилася через нього! А він не хоче пожертвувати отими двома паскудними ходаками? Любов, — це не тільки брати, треба ще вміти зрікатися, жертвувати! Скажи це йому!
— Ш’єєназ! — закричав Геральт. — Ти не розумієш? Він не може жити у воді!
— Я цих дурних відмовок не приймаю! Я теж… Я теж його кохаю і хотіла б відбути з ним нерест, але ж як, коли він не хоче стати тирлаком? Де б я мала відкласти йому ікру, в шапку чи що?
— Що вона каже? — закричав принц. — Геральте, я не для того тебе сюди привіз, щоб ти з нею дишкурси заводив, а…
— Стоїть на своєму. Сердита.
— Давайте того невода! — заревів Агловаль. — Я її з місяць потримаю в басейні…
— А цього не хочете! — закричав капітан, з допомогою ліктя демонструючи, якого саме цього. — Під нами може бути кракен. Ви, пане, колись кракена бачили? Як ваша воля, стрибайте до води і ловіть її руками. А я туди не полізу. Я з цього когга живу!
— Ти з моєї ласки живеш! Давай невід, бо накажу тебе повісити!
— Поцілуйте пса під хвіст! На цьому коггові моя влада найвища!
— Тихо, обидва! — гнівно крикнув Геральт. — Вона щось каже, а діалект тяжкий, мушу зосередитися.
— З мене годі! — співуче прокричала Ш’єєназ. — Я голодна! Ну, біловолосий, нехай він зважується, зважується негайно. Одне тільки скажи: я не хочу, щоб з мене глузували, і не водитимуся з ним, якщо він виглядатиме ніби чотирилапа амеба. Скажи йому, що для тих розваг, які він пропонує, маю приятельок, вони це куди ліпше роблять. Але я таке вважаю недозрілими забавками, вони годяться хіба для дітей перед зміною луски. А я нормальна здорова сирена…
— Ш’єєназ…
— Не перебивай мене! Я ще не закінчила! Я здорова, нормальна і дозріла для тирла, а він, якщо справді мене прагне, повинен мати хвіст, плавці й усе, як у нормального тритона. Інакше я знати його не хочу!
Геральт швидко перекладав, стараючись уникнути вульгаризмів. Вийшло не так, щоб дуже. Принц почервонів, брудно вилаявся.
— Безсоромна дівка! — вереснув. — Холодна макрель! Нехай знайде собі хека!
— Що він сказав? — зацікавилася Ш’єєназ, підпливаючи.
— Що він не хоче хвоста!
— То скажи йому… Скажи, щоб він засох!
— Що вона сказала?
— Сказала, — переклав відьми́н, — щоб ти втопився.
— От жаль, — сказав Горицвіт, — що я не міг поплисти з вами, та що вдієш, на морі так мене млоїть, що годі й казати. А знаєш, я ніколи в житті не розмовляв із сиреною. Шкода, хай йому біс.
— Наскільки я тебе знаю, — відповів Геральт, приторочуючи в’юки, — баладу ти й так напишеш.
— Звісно. Перші строфи я вже склав. У моїй баладі сирена заради князя пожертвує собою, поміняє риб’ячий хвіст на гарні ніжки, але заплатить за це втратою голосу. Принц зрадить її, покине, а тоді вона помре від туги, перетвориться на морську піну, коли перші сонячні промені…
42
У польській мові слово «морщин» означає морську водорость, інакше фукус. В українській — в’яжеться швидше з географічною назвою «Моршин». Існує кілька гіпотез походження назви курортного селища Моршин. Воно, звісно, далеко від моря, але солона вода є й там.