Близькість, що зародилася таким чином, була корисною для обох. Сидячи разом нагорі, вони лишалися осторонь від домашніх суперечок; Фанні почувалася спокійніше, а Сьюзен відкрила для себе, що посидіти в тиші та спокої зовсім непогано. Вони не розпалювали для себе вогню; але Фанні було до цього не звикати, і вона майже не страждала від холоду, бо він нагадував їй про Східну кімнату. Але на цьому подібність закінчувалася. Розміри, освітлення, меблі та краєвид із вікна — усе тут було іншим; і Фанні тяжко зітхала, згадуючи свої книги, та скриньки, та безліч милих серцю дрібниць. Поступово дівчата звикли проводити нагорі більшу частину ранку — спершу тільки за рукоділлям та розмовами; але минуло кілька днів, і спогади про залишені в Менсфілді книги стали такими невідступними й владними, що Фанні просто не могла не думати про читання. У батьковому домі не було жодної книги; але багатство марнотратне й сміливе — тому частина багатств Фанні перейшла до громадської бібліотеки. Вона придбала абонемент, вражена, що діє in propria persona,[13] і чудувалася зі своїх вчинків: вона записана до бібліотеки, вона сама вибирає книги! І при цьому виборі ще й дбає про чиєсь вдосконалення! Але це було саме так. Сьюзен досі ще нічого не читала, і Фанні хотіла якнайшвидше розділити її першу радість від книги і прищепити їй смак до біографій та поезій, якими захоплювалась сама.
До того ж вона сподівалася, що це заняття має відволікти її від спогадів про Менсфілд, які безроздільно заволодівали нею під час будь-якої механічної роботи; а зараз ще й сподівалася, що читання не дозволить їй полинути думками вслід за Едмундом, до Лондона, куди, як їй було відомо з останнього листа тітоньки, він уже поїхав. Фанні не мала сумніву, до чого приведе ця поїздка. Вона жила в тривожному чеканні страшної новини. Стук поштаря в сусідні двері жахав її щоразу; і якщо читання віджене ці моторошні думки хоча б на півгодини — вже буде легше.
Розділ сорок перший
Минув тиждень відтоді, як Едмунд мав би приїхати до Лондона, але Фанні досі про нього не чула. Його мовчання могло бути викликане трьома різними причинами, і Фанні переходила від одного припущення до іншого, і кожне з них свого часу здавалося їй найбільш імовірним. Або він знову затримався, або ще не мав нагоди зустрітися наодинці з міс Кроуфорд, або був надто щасливий, щоб писати листи!
Якось уранці, майже через місяць після від'їзду з Менсфілду, — Фанні не забувала лічити дні, — десь о тій порі, коли вони зі Сьюзен збиралися за своїм звичаєм іти нагору, їх зупинив стук у двері; і, побачивши, як спритно Ребекка рвонулася відчиняти — цей обов'язок вона виконувала найсумлінніше, — вони відчули, що навряд чи зможуть уникнути зустрічі з візитером.
Судячи з голосу, то був джентльмен; і Фанні зблідла, ледве почувши цей голос. А наступної миті до кімнати увійшов Кроуфорд.
Така розважливість, як у неї, завжди приходить на поміч у скрутну хвилину; і вона з подивом зрозуміла, що здатна представити його матері, не забула навіть назвати його «другом Уїльяма», хоч до цього не повірила б, що зможе в таку мить вимовити хоч слово. Усвідомлення того, що Кроуфорда тут знають лише як «друга Уїльяма», трохи її підбадьорило. Однак коли вона познайомила його з рідними і всі знову повсідалися, її охопив невимовний жах при думці про те, до чого може призвести цей візит; вона почувалася напівпритомною.
У той час як вона намагалася прийти до тями, гість, що спершу хотів був заговорити до неї у своїй звичайній жвавій манері, виявився досить-таки мудрим і добросердим, щоб відвести очі і, даючи їй час отямитись, повністю присвятив себе місіс Прайс, звертаючись до неї і слухаючи її з надзвичайно люб'язною увагою і водночас із відтінком дружньої цікавості, що робило його поведінку просто бездоганною.