- А справді, що менi треба, - iронiзувала Алiна, - чого ж менi хочеться вiд моєї золотої рибки?.. А знаєш, у мене все є. Хоча, стривай… По перше, кожен вечiр ти будеш прибирати у мене в квартирi - це раз, по-друге - пiсля прибирання стоятимеш двi години на колiнах перед моїм лiжком, аж доки я засну. Чого ж менi iще бракує? Ну, гаразд, далi розберемось, але першi двi умови - обов’язковi, i почнемо з наступного понедiлка.
- Слухай, дiвчинко, приїжджай зараз у редакцiю.
Нам треба побалакати серйозно.
- Хто ж нас туди пустить уночi? До того ж, я хочу спати, i моє рiшення - тверде i безповоротне.
- Добре, добре, заспокойся. У мене є краща пропозицiя, ми ж усi один в одного на гачку. Словом, бери тачку - я тебе чекаю в редакцiї. Пройдеш пожежними сходами, я тебе зустрiну. Все.
Слухавку поклали.
«Чого я маю слухатися? - думала Алiна. - Усе життя я когось слухаюсь… Ну, нiчого, це - востаннє…»
Вона швидко зiбралась i вискочила на вулицю.
День п'ятийВiра заснула пiд самий ранок i не чула, як задзвонив будильник. Аби встигнути на роботу, їй довелося бра ти таксi. Рiвно о дев’ятiй починалася редакцiйна «планiрка», й, оскiльки Лiлiана iнодi дозволяла собi приходити на одинад цяту, проводити збори доводилося Вiрi. Таксi швидко домчало її до аґентства. Бiля дверей вона зiштов хнулась iз Зарiною. Дверi чомусь були зачиненi зсередини, i жiнкам довелося постукати. «Хто?» - по чули вони писклявий голосок секретаря й здивовано перезирнулися - такого ще нiколи не було.
- Мабуть, вони там щось примiряють… - вислови ла здогад Зарiна (iнодi до редакцiї заходили презен танти рiзних фiрм, пропонуючи свої товари).
- Свої! - вiдгукнулася Вiра, i дверi повiльно вiдчинилися…
Перше, що впало в око, - дуже блiде обличчя Во вика. Вiн чомусь схопив обох жiнок за зап’ястя i затри мав на порозi, хапаючи ротом повiтря, як риба. З глибини кiмнати до них уже йшла Ярослава, за нею, тримаючись за серце, - Лiлiана Олегiвна. Впустивши спiвробiтниць, Вовик хутко зачинив дверi i знову зам кнув їх на ключ. Здавалося, нiхто не може вимовити й слова, їх просто мовчки провели у приймальню оран жерею. Те, що Вiра побачила там, здалося їй сценою з фiльму жахiв. У кутку за великою штучною пальмою, в дивнiй позi, навколішки, бiля труби парового опа лення у зашморгу висiла… Алiна.
Вiру знудило. Зарiна дико скрикнула i повiльно з’їхала по стiнi на пiдлогу. Ярослава нервово курила, струшуючи попiл у горщики з квiтами, Лiлiана ходила з кутка в куток, стискаючи скронi руками.
- У мiлiцiю телефонувати? - запитав Вовик.
- Зачекайте, дайте оговтатися…- сказала нарештi Лiлiана Олегiвна. - Володимире, дiстаньте там, з моєї шухляди, коньяку, ходiмо до мене в кабiнет поки що…
Але спочатку треба зняти її… Зарiно, давай ти - у тебе нерви мiцнiшi.
- Я не можу… - тремтячим голосом сказала Зарiна.
- Може, нiчого не чiпати до приїзду мiлiцiї? - за питала Вiра, намагаючись не дивитись у страшний куток.
- Ви уявляте, що таке - наша мiлiцiя? Це - скан дал на всю країну… - зiтхнула Лiлiана i додала рiшу чим голосом: - Так, давайте усi разом - це наказ!
Потiм вирiшимо, що робити. Не можна ж залишити її так… Це ж просто не по людському…
Вiра знала, що вона не зможе навiть доторкнутися до мертвої «смаглявої Барбi», вона притисла до обличчя носову хустку i з острахом замотала головою.
Ярослава рiшуче пiдiйшла до трупа.
- Вовику, дай ножа! - скомандувала вона. - I тримай її попiд руки!
Ярослава перерiзала мотузку; обважнiле тiло Алiни ковзнуло на пiдлогу, Вовик ледь устиг пiдхопити його.
- Посадiть її за стiл! - наказала Лiлiана. - Не дай Боже, хтось зайде!
Вовик посадовив небiжчицю на стiлець. Її голова схилилася долу, ноги роз’їхались, як у ганчiр’яної ляльки.
- Господи, нiби спить, бiдолашна… - сказав вiн.
Потiм усi зiбралися в кабiнетi Лiлiани i вперше разом майже залпом випили по пiвсклянки дорогого французького коньяку. Пiсля довгої паузи Лiлiана розгорнула якийсь папiрець.
- Значить, так, - почала вона глухим голосом. - Напередоднi наша бiдолашна Алiночка написала заяву - вона лежала на її столi. Читаю: «Заява. Прошу надати менi вiдпустку без збереження заробiтної платнi у зв’язку з тим, що я перебуваю у тяжкому нер вовому станi i хочу пiдлiкуватися…» Справа у тому, що вiд неї пiшов чоловiк i, мабуть, вона цього не змогла пережити… Буде логiчнiше, якщо її знайдуть у власнiй квартирi…
- Що ви хочете цим сказати? - майже в один голос запитали Вiра i Ярослава.
- Якщо її тiло знайдуть зараз тут - ми до кiнця життя не вiдмиємося. Зараз наш вiддiл набрав таких обертiв, що нашi зарплати майже вп’ятеро перевищу ють платню iнших вiддiлiв - це я вам повiдомляю суто конфiденцiйно, - пояснила Лiлiана. - Через мiсяць нам усiм свiтять поїздки за кордон. Вам, Вiро, в Канни на кiнофестиваль, Зарiнi - в Лондон на аукцiон, Ярослава поїде до Амстердама на мiжнародну вистав ку, вам, Володимире, я вибила путiвку на Канари… А тепер уявiть, що почнеться, якщо ми зараз звернемося до органiв…