Зависла мовчанка. Про Канни Вiра чула вперше, але її серце радiсно (наскiльки це було можливо в цiй моторошнiй ситуацiї) затрiпотiло. Канни… Францiя…
Кiнофестиваль…
Мабуть, такi ж почуття охопили й iнших.
- Але що ж ми можемо зробити? - невпевненим голосом запитав Вовик.
- Не знаю… Не знаю… - задумливо промовила Лiлiана. - Голова йде обертом…
- А якщо б це трапилося не тут, а вдома… - почала Зарiна. - Ми б вiдбулися легким переляком. Можли во, нас би й на допити не тягали…
- Отже, треба якось непомiтно вивезти її звiдси i лишити вдома… - рiшуче сказала Ярослава, запа люючи десяту цигарку. - Я через її дурiсть страждати не згодна! Знайшла де вiшатись, iстеричка! Це все нам на зло! З нею завжди були проблеми… Спочатку заварить кашу, а потiм - у кущi з пiдiбганим хвостом!
Її палку промову обiрвав дрiбний стукiт Лiлiанiного олiвця.
- Якi будуть пропозицiї? - запитала вона.
- Я згодна з Ярославою, - сказала Зарiна. - Вiдвеземо її додому. Але як це зробити непомiтно? Не уявляю…
- Можна зробити вигляд, що ми всiм вiддiлом святкуємо перемогу нашого кандидата (до речi, зараз багато хто цю подію святкує). Зробимо застiлля, а вве черi винесемо Алiну, як п’яну! - запропонував Во вик. - Буде логiчно, що вона, перебуваючи у станi сп’янiння та афекту, повiсилася вдома. Тим бiльше, що її кинув чоловiк… Якщо запитають, хто бачив її востаннє, скажу, що я вiдвiз її додому. I що вона була дуже п’яна…
- Зауваж, любий, - сказала Ярослава, - нам треба буде її не тiльки вiдвезти додому, а й… знову пiдвiсити.
Iнакше як ти поясниш синцi на шиї? I пiдвiсити так, щоб не лишити жодного слiду! А це вже - злочин.
Якщо дiзнаються - нас усiх посадять.
- Значить, зробимо все чисто! - рiзко промовила Лiлiана. - А тепер давайте проголосуємо. Хто за пропозицiю Володимира?
- Ви при своєму розумi? - скинулася Вiра. - Я в цi iгри не граю! Усе це - без мене.
- Пiдете до мiлiцiї? - саркастично зупинила її Лiлiана. - Хочете допитiв та очних ставок? Що ви доведете одна проти чотирьох? Отже, голосуймо…
Над столом пiднеслося п’ять рук… Вiрi здалося, що рука потягнулась вгору поза її волею, що це лише ви става в театрi абсурду. Але вона чiтко знала й iнше - вона нiзащо не витримає допитiв та очних ставок. Вона з такими труднощами видиралася нагору, що сили її вичерпались i будь який стрес знову зiштовхне її у прiрву. I тодi їй вже не пiдвестися…
- Отже, рiшення прийнято!- констатувала Лiлi ана. - Увечерi весь цей жах скiнчиться. А поки що - iдiть усi по своїх мiсцях. Володимире, купiть у буфетi горiлки, шампанського i закуски. I так, щоб у вас були свiдки. Накрийте стiл. Пом’янемо рабу Божу… А ви, Вiро, вiзьмiть себе в руки, iнакше й моє самогубство буде на вашому сумлiннi - це я вам обiцяю…
* * *День минув, як у туманi. Мертву Алiну посадовили за столом так, нiби вона, схиливши голову над листком паперу, щось обдумує. Тiло ще не встигло захолону ти - надворi зранку стояла спека, i ця поза була майже природною для завжди сонної Алiни. Її скляна заго родка була розташована у глибинi кiмнати, i випадковi вiдвiдувачі могли бачити її схилену голову. Але вiдвi дувачiв було небагато. На хвилинку забiгала знайома Ярослави, заходив листоноша… Жiнки силкувалися зiграти повний спокiй. Ярослава навiть гукнула при своїй знайомiй до Алiни: «А ти не пiдеш з нами попити кави?» - а потiм зi смiхом махнула рукою: «Наша красуня, як завжди, замрiялася!» Вчинок був вiдчай душний, але забезпечив свiдка.
Вiра сидiла за своїм столом як мишеня. Вона ме ханiчно креслила на паперi якiсь значки. Стрiлки го динника нiяк не хотiли рухатися швидше. Лiлiана виходила на перерву, спiлкувалася з iншими редакто рами i вдавала, що усе гаразд.
О шостiй народ почав розходитися. Тепер на них чекало найскладнiше - гучне застiлля, таке, щоб веселi балачки було чутно в коридорi.
Змовники й справдi здiйняли галас, дзвенiли чарками, спiвали. Знаходитися в однiй кiмнатi з трупом, що вже самовiльно змiнив положення, було неприємно. Вiрині зуби цокотiли об чарку, вино проливалося на сукню. Нарештi о дев’ятiй вечора Лiлiана скомандувала: «Пора!». Вовика послали розвідати обстановку внизу, бiля вахтера. Товстий i самовдоволений, той сидiв перед телевiзором i дивився черговий серiал. Його не здивувала весела компанiя з вiддiлу культури - сьогоднi пили майже всi, святкуючи перемогу на виборах. Вiд струнких, витончених жiнок - найкрасивiших жiнок аґентст ва - пахло шампанським, вони йшли непевною ходою, весело перегукуючись. Одна з них, новенька, поста вила перед вахтером пiвпляшки горiлки i тарiлочку з бутербродами. Вiдверто кажучи, сьогоднi його пригощали всi - пластиковий пакет уже був заповне ний делiкатесами, якi вахтер збирався вiднести безробiтному синові. Вiн радiв i тiшився, час вiд часу прикладаючись до пляшок iз залишками алкоголю, якi йому лишала журналiстська братiя. Вiн дуже любив свою роботу, обожнював лишатися на нiчне чергу вання i сидiти в комфортi та теплi, дивлячись чудовий кольоровий телевiзор. Вдома у нього таких умов не було.