Прийшовши до такого рiшення, Вiра швидко одяглась i поїхала до свого старого двору в центрi мiста…
* * *Вона не була тут вiдтодi, як ще зовсiм юною переїхала в iншу квартиру. Вона боялася зазирати в цей двiр, їй здавалося, що там кожен може тицьнути у неї пальцем: «Ось вона, донька вбивцi!» Але зараз вона вже не була тiєю переляканою дiвчинкою - навряд чи хтось зi старих сусiдiв мiг упiзнати її в цiй самовпев ненiй вишукано вбранiй жiнцi з бездоганною зачiскою та ледь помiтним макiяжем на витонченому обличчi.
Подвiр’я дуже змiнилося з тих давнiх часiв.
Повиростали новi дерева, майже на кожному балконi стирчали великi блискучi тарiлки антен, вiкна зi звичайних перетворилися на пластикові, з охайними бiлими рамами та жалюзi. Вiра одразу зрозумiла, що зi старих мешканцiв тут майже нiкого не лишилося - цi квартири давно були купленi новою елiтою. А до колишнього її помешкання на першому поверсi новi господарi прибудували балкон.
Вiра пiшла в будинок навпроти, пiднялася на сьомий поверх, намагаючись згадати, чи не заходила вона сюди ранiше? Але асоцiативне мислення вiдмов лялося працювати. Номер квартири, у якiй було вбито нещасну бабцю, вона знала - про це їй ще тодi сказала сусiдка. Та сама сусiдка розповiла, що мати вбила стару жiнку, дружину колишнього дипломата.
Дверi у квартиру були прочиненi. Не знати чому, звiдти на Вiру повiяло тривогою. Вона нерiшуче натисла на кнопку дзвiнка i почула зсередини веселий привiтний голос: «Заходьте, заходьте, я на вас давно чекаю!» Вiра увiйшла. Назустрiч їй з кухнi йшла молода повновида жiнка, витираючи руки об квiтчас тий фартух. Ще на порозi Вiра здогадалася, що в квартирi робиться ремонт - шпалери звисали зi стiн клоччям, меблi були зсунутi насередину i завiшенi плiвкою.
- Ой, - сказала жiнка, - а я думала, що це прийшли штукатурницi!
- Вибачте, будь ласка, - сказала Вiра, - я б хотiла дещо у вас запитати…
- Проходьте в кiмнату, - запросила жiнка.
Це була невелика однокiмнатна квартирка. Вiра увiйшла до кiмнати, сiла на краєчок застеленого плiвкою дивану й огледiлась.
- Ви що, бували тут ранiше? - запитала хазяйка, помiтивши її зацiкавленiсть.
- Колись давно тут жили нашi давнi знайомi, я була тодi ще маленькою, - вiдповiла Вiра.
- Прохоренки? - пiдказала жiнка. - Тут жила така родина, але вони тепер переїхали в нашу двокiм натну. А ми з чоловiком роз’їхалися. Ось тепер роблю тут ремонт i… починаю нове життя.
- Нi, не Прохоренки, - сказала Вiра. - А ще до них…
Вона уважно роздивлялася кiмнату, але не знахо дила жодного вiдгуку у своїй душi. Лише клаптi старих шпалер з дивним рельєфним iндiйським вiзерунком привернули її увагу. Але, мабуть, лише тому, що таких зараз нi в кого не побачиш - старовиннi, барвистi, схожi на полотно.
- Такi цiкавi шпалери, - промовила Вiра, аби не мовчати. - Не шкода здирати?
- Ой, та ви знаєте, якi вони були засмальцьованi! - сплеснула руками жiнка. - Це ще вiд попередньої ха зяйки лишились! Прохоренки ремонту не робили - їм було байдуже. Я взагалi боялася сюди переїжджати.
Кажуть, що тут убили жiнку…
Вiра напружилась, але примусила себе продовжу вати розмову.
- Як це - вбили?
- Отак i вбили! Але, гадаю, її дух звiдси вже вивiт рився, а то я б тут спати не змогла. Усе уявляла б…
- А що то була за жiнка? - Вiра розумiла, що її цiкавiсть переходить межi звичайної балачки i скоро треба буде пояснювати, навiщо вона сюди завiтала.
- Кажуть, якась старенька i дуже багата iноземка.
Напевно не знаю…
- А хто її вбив, за що? - язик ледь ворушився у пересохлiй гортанi.
- Не знаю, сусiдка чи служниця… а чому вас це цiкавить? Ви, часом, не з мiлiцiї? - схаменулася ха зяйка, прискiпливо приглядаючись до Вiри. - Якби я знала, що мене тут ще й мiлiцiя буде турбувати, - нiзащо б не погодилася на такий обмiн!
- Нi, нi, не з мiлiцiї, - заспокоїла її Вiра. - Я жур налiстка, збираю матерiал про рiзну старовину. Ось згадала, що тут жили нашi давнi знайомi, а у них були цiкавi речi. От хоча б цi шпалери. Чи не могли б ви дати менi шматок?
- Та будь ласка, скiльки завгодно! Хоч усе забирай те - все одно викидати!
Вiра подякувала i вiдiрвала вiд стiни шматок шпале рини. Не втрималася, щоб не понюхати щiльний, ту гий папiр. … Вiн мав запах прянощiв i трав. Так iнодi пахнуть легкi індiйськi сукнi. Навiть пiсля багаторазового прання.
* * *Вiра повернулася додому геть спустошена. Iнфор мацiї - обмаль. Але їй не терпiлося ще раз роздиви тися свою здобич - вiд клаптика паперу вiяло теплом, як вiд нагрiтого сонцем пiску.