Проте вона щонайперш вирiшила зателефонувати на роботу. Слухавку взяв секретар.
- А я вам телефонував уже кiлька разiв! - схвильо вано повiдомив вiн. - З вами все гаразд?
- Так. Я виходила в аптеку - щось погано себе почуваю… Сподiваюся, що до завтра видужаю. Для мене немає нiчого термiнового?
- Нi, не хвилюйтесь, видужуйте! - чемно сказав Володимир. Зависла пауза.
- У нас там усе гаразд? - чiтко вимовила Вiра.
- Усе нормально! Нiяких новин! - так же чiтко вiдповiв секретар.
Вiра поклала слухавку. Значить, бiдна Барбi ще висить у себе в ваннiй… Господи, в якому ж станi її знайдуть!..
Вона повернулася на кухню i розправила шпале рину на столi.
Віра пила каву i роздивлялася складний вiзерунок.
Що довше дивилася, то чiткiше вимальовувався перед очима контур слона. Насичений вiзерунок утворював прихований сюжет: стадо рiзнобарвних слоникiв на тлi оази з пальмами та квiтами. На перший погляд вони не були помiтнi. Так у дитинствi, прокинувшись ранком, Вiра розглядала вiзерунки на килимi або трiщинки на стелi, i їй здавалося, що вона бачить дивнi сюжети - оленiв, карети, сiмейство ведмедикiв… Вiд слонiв повiяло чимось давнiм i знайомим. «Мабуть, я усе ж таки бувала у тiй кiмнатi, - подумала Вiра. - Можливо, коли мати прибирала?..»
Чорне провалля в пам’ятi почало здаватися їй неприродним. Вiд напруги розболiлася голова. «Нi, досить! - думала Вiра, - Недаремно ж колись в iнтерв’ю один нарколог сказав менi, що будь яке кодування небезпечне: це все одно, що перекрити загатою бурхливу рiчку. Тодi потiк починає шукати iнших виходiв i затоплює усе навкруги. Треба знайти мого лiкаря, зараз вiн, здається, очолює центральну психiатричку. Вiн має мене упiзнати. Я хочу нарештi знати усе!» Її думки перервав дзвiнок у дверi. Вiра неохоче вiдчинила - на порозi стояв її вчорашнiй рятiвник.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
Стас не працював уже кiлька мiсяцiв пiсля невдалої спроби заробити пи санням сценарiїв для полiтичних рекламних роликiв. З попереднього мiсця помешкання його вигнали, i вiн якимось дивом змiг зняти квартиру у «мiсiс Гадсон». Та й то пiсля того, як виявилося, що старенька - затята «нацiонал анархiстка» й обожнює читати товстi модернi журна ли, що для її вiку було доволі дивним. Роман Стаса вона також уважно прочитала й навiть зробила деякi нотатки і пiдкреслення на сторiнках. Стас поставив на зашмульганому журнальчику зворушливий авто граф, це дуже розчулило стару й вирiшило справу на його користь. Кожного ранку Стас тихенько вислизав зi своєї кiмнати, аби не потрапити на очi хазяйцi, а пiзно уночi так само тихо повертався з надiєю, що «мiсiс Гадсон» спить i вiн зможе поцупити у неї трохи заварки та шматок цукру. Але зазвичай його невсипуща господиня вже чатувала на кухнi i могла майже до ранку вести бесiди з «письменником», мимохiдь цi кавлячись, чи влаштувався вiн на роботу. «От коли отримаю Нобелiвку…» - бурмотiв свою коронну фра зу Стас i продовжував її залежно вiд настрою й ситу ацiї: - «куплю вам нову квартиру», або «з нiг до голови засиплю найкращим англiйським чаєм…», чи молов ще якусь дурню. Його глибоке пiдпiлля було безна дiйним.
Уперше якось побачивши Вiру з вiкна, вiн спочатку подумав, що вона - не iнакше як дружина бiзнесмена, жiнка з iншого вимiру. З тих «нових», хто вважає пре стижним запрошувати до себе в гостi псевдознаме нитостей i поїти їх до поросячого виску, аби прилучи тися до богеми. Познайомившись iз нею, вiн вирiшив запропронувати свої послуги, адже там, де вона працювала, завжди було повно роботи для «лiтера турних негрiв». Вiн вирiшив скористатися нагодою.
Йому вiдчинили не вiдразу.
- О, це знову ви… - без особливого ентузiазму мовила Вiра.
Тепер вiн змiг роздивитися її уважнiше. Так, це була вона, жiнка з дивною посмiшкою - лише кутиками вуст - i завжди серйозними очима. Нiби верхня частина її обличчя не спiвпадала з нижньою. «Не обiйтися без банального порiвняння з Джокондою, - подумав Стас. - Хоча посмiшка та сама…» Безперечно, його нова знайома була з тих жiнок, з якими чоловiки нiколи не флiртують. На таку не покладеш руку, нiби випадково, а якщо й покладеш - пропечеш до кiсток.
Вiн упiймав себе на думцi, що почувається перед нею учнем або пiдлеглим. I це дратувало. Вiн уже пошкоду вав, що натиснув кнопку дзвiнка, i не знав, як пово дитися. Легкости минулого нiчного вiзиту як i не було.
- Проходьте, - запросила Вiра. - Тiльки у мене сутужно з часом… Отже?
Це рiзке запитання зовсiм збило його з пантелику, i Стас, проклинаючи усе на свiтi й намагаючись вигля дати по дiловому, розповiв суть своєї справи.