- Згоден, «сонники» - це розважальна лiтература.
А ось сновидiння, любесенька, - це повiдомлення, які надходять до нас iз зовнiшнього свiту та можуть допомогти розв’язати багато особистих проблем. Нашi сни - це шифри. До них треба шукати ключi, а не трактувати за допомогою шарлатанiв.
- Як же менi знайти тi ключi?
- Розберемося. Звичайно ж, не з першого разу.
Зараз ми тiльки налаштуємо ваш «комп’ютер».
Вiра здивовано подивилася на нього.
- Так, так. Адже мозок схожий на цю розумну машину. Уночi, коли ви нiби вiдключаєтеся, вiн опрацьовує всю iнформацiю, що ви накопичили,
169
Мерці з’єднує її з тiєю, що вже зберiгається у пам’ятi, та вибудовує один ланцюг. Так би мовити, вимальовує повну картину життя, допомагає планувати майбутнє, застерiгає вiд небезпеки. Проникаючи у природу сновидiнь, ми можемо відслідковувати нервовi процеси, запобігати хворобам. Головне - правильно розшифрувати iнформацiю. Тiльки попереджаю одра зу: доки ви самi не будете готовi знати про себе правду, шифру ми не знайдемо. Мозок пручатиметься.
- Я готова, професоре, - сказала Вiра. - Саме зараз я готова як нiколи! Час, мабуть, настав…
- Навiть якщо ви дiзнаєтесь про себе щось непри ємне?
«Принаймнi, може, згадаю, як опинилась у Стаса тiєї ночi i чи було щось мiж нами?» - подумки посмiхнулася Вiра й рiшуче кивнула головою:
- Я хочу знати про себе усе. Я увесь час рефлексую, роблю дурницi. Це обтяжує мене фiзично й морально.
Бiльше я цього не витримаю!
- Зрозумiло, - сказав професор. - Тодi почнемо… розслабтеся…
За кiлька хвилин перед Вiриними очима попливли рiзнобарвнi iнтеґрали. Їй здалося, що вона поволi втрачає свiдомiсть…
***Здавалося, цей день - безкiнечний. Спершу - цвинтар, потiм - сеанс гiпнозу. Професор сказав, що таких сеансiв має бути як мiнiмум три чотири. Пер ший лише оселив у душi тривогу. Вiра повернулася додому о пiв на одинадцяту ночi й ледь дiсталася
170
Ірен Роздобудько лiжка. Лягла не роздягаючись i майже одразу почала занурюватись у тугi хвилi марень.
«Я не сплю… Я, мабуть, помираю» - думала Вiра i розумiла, що це сон увi снi, i навiть якщо вона скине з себе перший шар марень, - випiрне у другому й тре тьому, але не прокинеться остаточно. Такий стан був у неї завжди пiсля перенапруження. Теплi й холоднi хвилi ночi поглинали її i викидали то на один берег, то на iнший. I на кожному виникали інші картини.
Вона бачила себе маленькою дiвчинкою у колодязi темного двору, з усiх бокiв оточеного високими будинками. Посеред двору - знайома бiла лава. На нiй - зграя дiтлахiв.
- Це - багатiї, - каже мати. - Не водися з ними, знущатимуться та й годi!
- Вони - мерцi! - каже Саламандра.
«Лолiтки!» - презирливо думає Вiра маленька, гордовито проходячи повз компанiю. Але не може примусити себе не дивитися на вишуканий, не по дитячому модний одяг, не вдихати запах їхнiх парфумiв. Вона зустрiчається поглядом з однiєю із дiвчат, i солодкава нудота пiдступає до горла: одне око у неї зелене, друге - блакитне. «Хiба так буває? - думає маленька Вiра. - Яка потвора! А ще й вистьо бується!»
- Лiлi! - раптом вигукує Вiра доросла. - Це ж Лiлi! - вона намагається скинути з себе шари тяжкої дрiмоти, але хвилi несуть її далi, не даючи проки нутись.
Вiра маленька йде на урок англiйської та французь кої мов до дивовижної старої, схожої на сфiнкса. Вона не така! Вона вивчиться i дивитиметься на всю цю
171
Мерці компанiю так само зверхньо, як зараз вони дивляться на неї. Одна з дiвчаток кидає їй услiд: «Двiрничка!»
- Алiна! - упiзнає Вiра доросла. - Зупинiть! Це ж смаглява Барбi - Алiна!
Але прокидається вона лише у своїй уявi, i хвилi виносять її до наступного сюжету.
Вiра маленька сидить у великому м’якому крiслi, жадiбно вдихає запах сандалових паличок та пряно щiв, роздивляється дивний вiзерунок на шпалерах. I бачить на ньому цiле стадо рiзнокольорових слоникiв.
Вiра посмiхається до них.
«Ти - розумна дiвчинка», - каже стара.
- Алоїза Абелiвна! - скрикує Вiра доросла i вже не бажає прокинутися, розумiючи, що розв’язка повинна бути десь поруч, нехай навiть увi снi…
Нова хвиля несе її у той день. У той, найстраш нiший, коли…
Вiра маленька забiгає до пiд’їзду, їй назустрiч мчить ватага дiтлахiв. Вiра вже згадала: це - Лiлi, це - Алiна, це - Рiнка, це - Славка, це - Вовик. Лолiтки i сноби!
Вiра маленька нахиляється до розв’язаної шну рiвки.
- Ссссука! - шипить янгол у шортах з мереживом, зіткнувшись із скоцюрбленою постаттю. Вiра помiчає, що руки янголятка - в кровi. Маленькi червонi цятки й на сукнях iнших…