- Це моя давня подруга. А що, сподобалася?
- Атож! Менi б таку! - зацмокав язиком сусiд й одразу заповажав охайного «хлюпика».
Навiть Вовикова стара бабуся якось запитала:
- А що то за дiвчина до тебе ходить? Ти що, задумав одружуватися? А мене куди подiнеш - до притулку?!
Пiсля цих не потрiбних йому балачок вiн вирiшив винайняти тиху квартирку на околицi, де зберiгатиме свiй гардероб i де на струнку молоду жiнку нiхто не звертатиме уваги.
Вовик почувався щасливим. Лiлi усiляко пiдтри мувала його. Iнодi вона сама одягалася по чоловiчому, й вони розважалися, збиваючи з пантелику пристойну публiку.
Одного разу, коли вони сидiли в кав’ярнi, до Вовика почав залицятись якийсь доволі симпатичний чоло в’яга.
- Ну от, - задоволено посмiхнулася Лiлi, - ти склав iспит «на вiдмiнно». Навiть став кращий за ме не - я ревную!.. Так от, настав час поговорити про серйознiшi справи… І, зсунувши стiльцi, вони тихо повели мову про головне…
* * *…Молода струнка жiнка спускалася сходами. Лiфт був вiдімкнений, i її тоненькi посрiбленi обцаси дзвiн ко цокали в темрявi пiд’їзду. На другому поверсi жiнка зупинилася, пiдтягнула колготки, вiдкрила сумочку з крокодилячої шкiри, дiстала люстерко i прискiпливо оглянула себе. Вона не помiтила, як з за стiни, що вiд городжувала вiд сходiв смiттєпровiд, виступила тiнь…
Мить - i тонка мотузка обвила шию. Жiнка захрипiла, перебираючи ногами i хапаючись руками за повiтря, та за хвилину тяжко обвисла в руках убивцi.
Розкiшний капелюх разом із перукою злетiв з її голови, помада розмазюкалася. З пiд французької косметики проступило мертве обличчя Вовика…
* * *…Сутенiло. Тролейбус їхав майже порожнiй, i нiхто не звернув увагу на блiду жiнку, ноги та руки якої були вкриті свiжими синцями й подряпинами. Коротко стрижене волосся стирчало у всi боки. Завузька для її розкiшної фiгури блакитна сукня щiльно обтягувала тiло, було помiтно, що на жiнцi немає бiлизни.
«Мабуть, п’яна повія…» - подумав кондуктор.
Жiнка не купила квиток, а лише мовчки махнула рукою. Втомлений кондуктор не став із нею сварити ся - нехай їде, що з такої вiзьмеш… Вiн не мiг знати, яких зусиль коштував жiнцi цей день.
Вона вiдганяла вiд себе страшну згадку про те, як отямилась у суцiльнiй задушливiй темрявi, i про перше, що спало на думку: «Це - домовина. Я мертва…»
Але коли вона, зiбравши всi сили, вдарила головою й руками в стелю - та вiдкинулась, i, незважаючи на слабкiсть, жiнка зловiсно розсмiялася: «Так ось воно що! Спритний хлопчик…»
Спочатку її знудило, вона жадiбно пила воду, i їй ставало краще. Часу на збирання було обмаль. Вона швидко натягла на себе перше, що потрапило їй на очi, знайшла в кутку на пiдлозi свою сумочку, трохи пригладила волосся i зачинила за собою дверi.
I ось тепер їде у тролейбусi («Хоч раз у життi про їдусь, як усi…») додому. А вдома вона лише вип’є вели ку фiлiжанку мiцної кави з великим шматком копче ного м’яса («Не їла майже двi доби!») - i мерщiй у той двiр. Можливо, ще встигне обiгнати того жа люгiдного покидька!
Вдома не було нiкого. Лiлi порилася в сумочцi i зна йшла ключ. «Звичайно ж, Анатолiй скористався моєю вiдсутнiстю - пiшов по бабах! - подумала вона. - Доведеться його кинути. Не потягну ж я цього жеребця з собою за кордон!»
Лiлi стала пiд душ i з жахом роздивлялась у люстрi своє схудле, вкрите синцями тiло. Потiм ножицями пiдрiвняла куцi пасма волосся, що стирчали навсiбiч, i пригладила їх гелем.
Бiль у шлунку не минався. Лiлi вирiшила посидiти у теплiй ваннi. Їй було погано, в головi паморочилося.
Але треба було напружитися й добре обмiркувати ситуацiю. Три квочки, яких вони так чисто й хитро прибрали, судячи з усього, нiчого не знали. Знає той, хто вбив Рiнку. До речi, спало на думку Лiлi, цим «невiдомим» мiг бути сам Вовик. Отже, вiн, мабуть, дiзнався вiд неї, де дорогоцiнностi, вбив, а потiм вирiшив, що й вона, Лiлi, зайва. От сволота!
Лiлi навiть у теплiй ваннi здригнулася й похолола вiд цiєї версiї. Добре, що вона виявилася живучiшою за iнших! Тепер Вовику буде непереливки. Вона вистежить його, як кiшка горобця. Вiн ще не знає, з ким зв’язався!
Лiлi трохи заспокоїлася. Вона дiятиме розумнiше. Її удар буде точним - у саме серце. Тiльки так.
Вона нарештi розслабилась i з задоволенням зану рилась у духмяну шведську пiну, яка мала запах ла ванди та хвої. Майже засинаючи, почула, як клацнули дверi. Це повернувся Толик. Її перша шалена жага до нього давно минулася. Їй набридло втамовувати його хворобливе сумлiння щодо божевiльної Ольги. На справдi Толик виявився занадто простим і занадто занудливим. Пристрасть завоювання поволi пере творилася на нецiкаву й несмачну жуйку.
Можливо, саме зараз настав час вiдвертої розмови.