- Ну, діду – засоромився Вадим і швиденько підхопивши кусок м'яса засунув його собі в рот, я тільки посміхнулася такій вправності.
- Руки, хоч помий. Вчи, вчи, а все без толку. – зітхнув дідусь. – У мене ще остання партія і прошу до столу.
- Пахне запаморочливо смачно, – потягнула я носом.
- Е, то все приготовлено за старовинним рецептом, можна сказати нашим сімейним - добродушно посміхнувся Григорій Петрович. – Для того, щоб приготувати смачно м’ясо, насамперед необхідно правильно вибрати гарне м’ясо. Справжні цінителі шашлику кажуть, що шашлик потрібно не готувати, а творити. Це цілий ритуал. І м'ясо уже готове. Ну, що молоді люди, ласкаво прошу до хати. Вадим бери каструлю з м’ясом і пішли.
В хаті все було в такому собі модному сільському стилі, мінімум меблів, але ті які були нові під старину зроблені, дерев’яна стелі і підлога, картини на стінах, на кухні стояв величезний овальний стіл з м’яким куточком і стильні зеленуватого кольору меблі.
- Мийте руки молоді люди і прошу до столу. – розпорядився Григорій Петрович. Вадим провів мене до ванної кімнати де я змогла помити руки. І ми сіли за стіл. Григорій Петрович відкрив моє вино і щедро наповнив бокали.
- Дарино Олександрівно, вам наливаю чисто символічно. – випередив він мене з відмовою. На столі була величезна миска з шашликом, миска з зеленню, солінням, миска відвареної картоплі.
- Давайте, за знайомство. - Григорій Петрович підняв бокал, ми з Вадимом повторили. Григорій Петрович випив, задоволено крякнув і швиденько усім понасипав шашлик і всього потрохи.
- Вадим хліба принеси. Так і знав, що щось забуду. – Вадим метнувся до холодильника , порізав хліб і виложив його на стіл. Шашлик і справді був дуже смачним. Я з задоволенням їла.
- Дарино Олександрівно, а спробуйте соус . – і мені щедро налили соусу в миску. – Сам готував.
- Дякую, ви смачно готуєте.
- Довелося, то не зовсім за власної волі. Я умів готувати тільки декілька страв з м’яса, все інше готувала дружина. Але коли вона померла, то за плиту довелося стати мені і тут я зрозумів, яка це каторжна робота. Я тільки півдня витрачаю на те, що приготувати їжу, а потім ще й доводиться мити посуд.
- З цим я з вами згодна. На жаль це теж не сама улюблена моя робота.
- Світ підземелля манить більше, – підкинув Григорій Петрович.
- Кухня, то теж цікаво, а підземний світ спочатку просто зацікавив, я дещо перевіряла, проводячи дослідження в архівах, довелося спуститися під землю, отак все й почалося.
- Так, затягує. Я спочатку переживав за Вадима. Все таки нещасні випадки серед дигерів то не міф. Не правильно прогноз погоди, коли ти спускаєшся в колектор і шансів вибратися немає. Та в даному випадку для Вадима це було важливо і з важким серцем я прийняв його захоплення, переконавшись у його серйозності. Хоча, кожен раз коли він туди лізе не можу сказати, що моя душа на місці.
- Є певні правила і головне з них правило техніки безпеки. Дигерство – це доволі ризикове і небезпечне хобі, яке не допускає і не пробачає помилок. Ми досліджуємо підземний світ міста. Важка сказати, що саме нас манить в брудні тунелі , але нестримно цікаво, що знаходиться під твоєю вулицею. - з нальотом філософії відповіла я.
- Діду, я дома – почули ми від дверей.
- О, ще один мій внук завітав, – радісно сказав Григорій Петрович, а Вадим помітно посумнішав. - Ми на кухні. - крикнув він. І на кухню зайшов…. Лука. Навіть не знаю, хто з нас двох був більш вражений я чи Лука, який побачивши мене завмер, витріщившись на мене.
- Знайомтеся це мій онук Лука і Дарина Олександрівна викладач у Вадима. Сідай Лука, шашлик холоне. – проговорив Григорій Петрович.
- Ми вже знайомі, – пробурмотів Лука.
- Да? А як…В розумінні коли…- незрозуміло пролепетав Вадим. Я запитливо подивилася на Луку, даючи йому можливість пояснити наше ДТП знайомлення.
- На дорозі познайомилися, – розмито пояснив Лука. – І не думав, що ще раз зустрінемось – продовжуючи мене пропалювати поглядом, який явно виражав його незадоволення, закінчив він.
- Лука, іноді мені таки здається, що тебе вулиця виховувала. – похмуро дивлячись на Луку, пробурчав його дідусь.
- Так діду, вибач. Я не знав, що у тебе гості я б не приїхав.
- Лука, ну що ти таке говориш? – обурився Григорій Петрович. – Я тобі завжди радий. З Вадимом тобі теж би не завадило б стосунки наладити. Нехай він ще молодий та зелений, але ти ж маєш бути старшим.
- Діду, не починай… – занив, як від зубного болю Лука.
- Лука, як завжди про себе думає, до всього світу йому байдуже. – іронічно відказав Вадим.
- Тебе не запитав, – відгризнувся Лука.
- А ти може б і запитав? Але ж ні, корона впаде. – ображено заговорив Вадим. Перед моїми очима розгорався сімейний скандал.
- Григорій Петрович, я краще поїду, з вашого дозволу, давайте перенесемо зустріч.
- Дарино Олександрівно, пробачте за поведінку моїх онуків, які уже начебто вийшли з дитячого віку. – з засмученим виглядом сказав Григорій Петрович. У Вадима справді був ображений вигляд. Лука ж радше виглядав надутим і роздратованим. – Можливо ми дійсно з вами зустрінемося іншим разом, а поки,що я віддам вам деякі карти, які я думаю вас зацікавлять. – і Григорій Петрович вийшов з кухні.
- Ти завжди все псуєш. – не втримався Вадим.
- Так, стоп я не маю бажання приймати участь у виясненні ваших відносин. Пожалійте мене.
- Вибачте Дарина Олександрівна, – сконфузився Вадим.
- Що ти тут взагалі робиш? – прошипів Лука до мене.
- Зустрічаюсь з Григорієм Петровичем, у нього є деякі карти, які цікавлять мене.
- Які карти? – розгублено перепитав Лука.
- Карти старих забудов. – терпеливо пояснила я.
- Дарино Олександрівно, тримайте, – в кухню повернувся Григорій Петрович і протягнув мені паку документів.
- Дякую, Григорій Петрович. Зв’яжемося через Вадима.
- Вибачте, ще раз за моїх онуків.
- Нічого страшного, буває. Дякую, що приділили час. – мене провів Вадим до машини.
- Вибачте, за мого брата.
- Зазвичай сварки то досить буденна річ, звинувачення один одного у всіх гріхах відбуваються практично щодня. Приводом для сварок служать родичі, вільний час, гроші і т.д. З іншого боку люди стримуючи в собі всю накопичену злість і образу частіше схильні до хвороб, ніж ті, хто цю образу випускає з себе. Тож іноді не слід приховувати своє роздратування, а краще все вияснити відразу.
- У нас досить складні відносини з братом. – немов би це все мало пояснити сказав він.
- Як показує практика саме відносини у житті кожної людини займають верхні позиції у списку нерозв’язаних проблем. Родичі даються раз і назавжди. Іноді відносини перетікають у холодну війну і родичі перестають спілкуватися і допомагати один одному. Головне пам’ятай, що жодна сварка не виникає на порожньому місці, найчастіше це загострення проблеми, яка є уже у вашій родині. І тут уже дуже потрібно уміння вчасно покаятися, якщо ти відчуваєш себе в чомусь винуватим. Не думати про самолюбство, про гордість підійди першим. Такий крок, нехай він не погасить конфлікт відразу, стане початком процесу емоційного прощення. Показавши готовність йти на компроміс, ти, тим самим, гасиш роздратування партнера, адже, якщо розібратися, чи так серйозні й непримиренні ваші розбіжності?
- От нехай він і це і визнає. - непримиренно відказав Вадим, а я скептично посміхнулася, подумавши, який він ще маленький.
- Добре Вадим. Дякую за запрошення. Гарних вихідних.
- Вам також.
Додому я повернулася наповнена гарячого свербежу нетерпіння заглянути в теку з картами і записами, що мені видав Григорій Петрович. По дорозі вчасно згадала, про відсутність їжі в холодильнику і заїхала ще в магазин. Похід в магазин можна було б назвати коротким забігом, з рекордною швидкістю я закинула їжу в корзину. Ще 20 хвилин на те, щоб поставити машину і влетіти в квартиру, засунути їжу в холодильник попити води і сісти нарешті за теку. Перед моїми очима відкривалася копія карти Києва 1846 року. На карті відображена велика частина правого берега і трішки лівого, включаючи Микільську Слобідку, підписане озеро Русанів, озеро Святище. Здається на плані показані усі будівлі, навіть сараї, але замість фортець, тільки їхні обриси. Також гарно зображений Видубицький монастир , на пагорбах біля Лаври.