Выбрать главу

— Тільки не кажіть, будь ласка, «я не знаю», — додав Данґлар.

Адамберґ усміхнувся.

— У такому разі я краще промовчу, — сказав він.

Швидким кроком Адамберґ повернувся до себе, щоб не пропустити приходу Камілли. Він прийняв душ і вмостився у крісло, аби з півгодинки помріяти, бо Камілла зазвичай пунктуальна. Єдина думка в його голові була про те, що він почувається голим під власним одягом. Так завжди буває, коли він довго не бачить її. Голий під власним одягом — насправді ж нормальний для кожного стан. Цей логічний висновок зовсім не збентежив Адамберґа. Факт лишався фактом: в очікуванні на Каміллу він почувався голим під власним одягом, а на роботі — не почувався. Різниця була абсолютно чіткою, і байдуже — логічна вона чи ні.

9

У четвер Жос позичив у Дамаса маленький пікап і між трьома випусками новин з тривожним нетерпінням перевіз усі свої пожитки. Знадобилося кілька поїздок, і останнього разу Дамас допоміг йому, коли довелося спускати з сьомого поверху великі речі. Їх виявилося не так уже й багато: морська валіза, обгорнута чорною парусиною і скріплена мідними заклепками, трюмо, на якому намальовано трищоглову шхуну біля причалу, важке крісло ручної роботи, виготовлене великими руками прапрадідуся в ті рідкісні хвилини, коли він забігав додому.

Усю ніч він провів у нагромадженні нових страхів. Декамбре — тобто Ерве Дюкведік — учора наговорив забагато, заправившись шістьма карафками вина. І Жос дуже боявся, чи не прокинеться старий у паніці і не захоче відправити моряка на край світу. Але нічого такого не трапилося, і Декамбре з гідністю пережив цю ситуацію, коли, як завжди, о восьмій тридцять притулився спиною до одвірка з книгою в руці. Якщо він і шкодував, що було дуже навіть імовірно — точніше, якщо він тремтів від жаху, — що вручив свою таємницю в грубі руки незнайомця, то не виказував цього. І якщо голова його була важкою, а це точно, бо Жос почувався так само, то цього старий також жодним чином не виказував. Обличчя його було таким самим зосередженим, як і тоді, коли Жос віддав йому два денних оголошення, які відтепер називалися «химерами».

Моряк віддав йому їх увечері, закінчивши переїзд. Опинившись на самоті у новій кімнаті, він насамперед зняв черевики і шкарпетки, а тоді став босоніж на килим. Його руки вільно звисали, а очі — заплющилися. Саме цю мить обрав Ніколи Ле Ґерн, що народився у Локмар'ї у 1832 році, аби вмоститися на широке ліжко з дерев'яними ніжками і привітатися.

— Привіт, — сказав Жос.

— Добре влаштувався, синку, — мовив старий, умостившись на перині.

— Правда? — перепитав Жос, напіврозплющивши очі.

— Тут тобі краще, ніж там. Я ж казав тобі, що, працюючи Глашатаєм, ти зможеш високо піднятися.

— Ти казав це сім років тому. Ти для цього прийшов?

— Ці повідомлення, — сказав пращур, чухаючи погано голену щоку, — ці химери, як ти їх називаєш, і які потім віддаєш аристократу... Я б на твоєму місці був обережним. У них є щось лихе.

— За це платять, предку, і то добре платять, — відповів Жос, знову взуваючись.

Старий знизав плечима.

— Я б на твоєму місці був обережним.

— Що це означає?

— Це означає те, що означає, Жосе.

Нічого не знаючи про візит Ніколя Ле Ґерна на другий поверх власного будинку, Декамбре працював у своєму маленькому кабінеті на першому поверсі. Цього разу йому здалося, що одне з химерних повідомлень за сьогодні містить у собі ключик, хай і дуже мініатюрний, зате, можливо, визначальний. Текст ранкового повідомлення становив макабричну суміш, яка була продовженням того, що Жос називав «історіями без початку і кінця». Якщо точніше, думав Декамбре, то мова йшла про уривки з середини книги, які брали, відкидаючи початок. Чому? Декамбре знову і знову перечитував уривки, сподіваючись на те, що ці знайомі невловимі фрази розкриють нарешті ім'я свого автора.

У церкві з дружиною, яка не була там місяць чи два (...). Я запитую себе, чи це не завдяки заячій лапці, яку я ношу для захисту від усіх вітрів, бо відтоді нема у мене більше розладу.

Декамбре відклав аркуш, зітхнув і взяв інший, з ключиком:

Et de eis quae significant illud, est ut videas mures et animalia quae habitant sub terra fugere ad superficiem terrae et pati sedar, id est, commoveri hinc indesicut animalia ebria.

Нижче він записав швидкий переклад зі знаком питання посередині:

І поміж знаків, які передвіщають прихід її, ти побачиш щурів та інших тварин підземних, які вилазитимуть на поверхню і страждатимуть (?), тобто виходитимуть вони з місця того, наче п'яні тварини.

полную версию книги