Яку чудесну силу дав тобі Господь, Джонні!
Ще б пак, звісно, Господь — великий чудодій. Він випер мене крізь вітрову шибу таксі, і я поламав ноги й майже п’ять років пролежав у комі, а ще троє людей загинуло. Моя кохана дівчина вийшла заміж. У неї є син — він мав би бути моїм — від якогось юриста, що із шкури пнеться, аби пробитись у Вашингтон та й собі рухати вперед той великий іграшковий електричний поїзд[29]. Тепер мені досить побути на ногах дві години підряд, і я почуваю себе так, наче хтось узяв величезну шпильку й загнав мені в п’яту аж до гузна. Господь бог — неабиякий дотепник. Такий уже дотепник, що створив не світ, а справжній балаган, де різдвяна скляна куля живе довше, ніж людина. Пречудовий світ і біля керма його справді класний бог. Певно, він і у в’єтнамській війні був на нашому боці, бо саме так він править світом від незапам’ятних часів.
Він призначив тобі справу, Джонні.
Вирятувати з халепи якогось твердолобого закутнього фараона, щоб його переобрали наступного року?
Не тікай від неї, Джонні. Не ховайся в печері.
Він потер скроні. Надворі здіймався вітер. За такої негоди батькові треба б обережніше їхати з роботи додому.
Джонні встав, натяг грубий светр і вийшов надвір. Дивлячись, як з рота вихоплюються клубки пари, він рушив до дровітні. Ліворуч від дверей височів стіс рівненьких, за розміром топки полін, що їх він нарубав восени. Поряд стояв ящик з трісками, а біля нього лежала купа старих газет. Джонні присів і взявся їх перебирати. Руки враз задубли, та він перебирав далі, аж поки знайшов те, що шукав. Недільну газету тритижневої давності.
Він приніс її в дім, поклав на стіл у кухні й почав гортати. А натрапивши на потрібну статтю, сів перечитати її.
Статтю супроводило кілька фотографій: на одній була якась стара жінка, що замикала двері, на другій — поліційна машина посеред безлюдної вулиці, а ще на двох — майже порожні крамниці. Заголовок сповіщав: «Полювання на душогуба з Касл-Рока триває… і триває».
П’ять років тому, говорилося в статті, молода жінка Елма Фречет, що працювала в одному з місцевих кафе, була зґвалтована й задушена, коли поверталася з роботи додому. Прокуратура штату і поліція Касл-Рока провели спільне розслідування. Наслідків — ніяких. Через рік у маленькій квартирці на третьому поверсі будинку на Карбайн-стріт було знайдено літню жінку, також зґвалтовану й задушену. Ще через місяць убивця знов дав про себе знати: цього разу його жертвою стала учениця місцевої середньої школи. Нове, ще ретельніше розслідування, із залученням фахівців із ФБР, так само не дало ніяких наслідків.
На наступних виборах, у листопаді 1972 року, шерифа Карла М. Келсоу, головного охоронця порядку в окрузі мало не від часів Громадянської війни, забалотували і на його місце обрали Джорджа Беннермена, великою мірою завдяки його активній участі в кампанії «Знайти душогуба з Касл-Рока».
Минуло два роки. Злочинця так і не вистежили, але й убивства припинились. Та ось у січні цього року було знайдено тіло сімнадцятирічної Керол Денбарже. Відколи батьки заявили про її зникнення, вважалося, що вона пропала безвісти. З тією дівчиною в школі раз у раз щось траплялося: вона вічно спізнювалась, пропускала уроки, двічі її ловили на дрібних крадіжках у крамницях, а одного разу вона втекла з дому й дісталась аж до Бостона. І Беннермен, і поліція штату припускали, що дівчина «голосувала» на шосе і вбивця підібрав її. Знайти її тіло допомогла відлига, що раптом випала серед зими: на нього натрапили два хлопчаки біля Стріммерового потічка. Головний патологоанатом штату визначив, що смерть настала місяців за два перед тим. І, нарешті, 2 листопада цього року виявлено ще одне вбивство. Жертвою стала Етта Рінгголд, учителька початкової школи Касл-Рока, яку в місті добре знали й любили. Все життя вона була парафіянкою місцевої методистської церкви, мала диплом бакалавра в галузі початкової освіти, брала активну участь у доброчинній діяльності, захоплювалася поезією Роберта Браунінга, її тіло знайшли в трубі, прокладеній під другорядною ґрунтовою дорогою. Убивство міс Рінгголд набрало широкого розголосу по всій північній частині Нової Англії. Згадували в цьому зв’язку Альберта де Сальво, душителя з Бостона, та ніякі порівняння не могли вгамувати збурену громадську думку. Аж ніяк не сприяла цьому й опублікована в очолюваній Вільямом Лоубом газеті «Юніон лідер» у не такому вже й далекому Манчестері, штат Нью-Гемпшір, редакційна стаття під назвою: «Поліція сусіднього штату ні кує, ні меле».
29
Ідеться про підземну електричну дорогу, прокладену між старою будівлею палати представників і Капітолієм.