Про вперту жінку
Один господар мав дуже вперту жінку. Якби то вперта, а розумна, то міг би ще якось жити, а ця була трохи дурнувата. Що би він не сказав, то все не так, і зробить все навпаки. Коли він хоче її словами нарозумити, то чує:
— Так буде, як я знаю, а не так, як ти…
Бачить чоловік, що з такою лише вік марно стратить, і думає, як її позбутися. Одного разу каже:
— Завтра я піду до міста на ярмарок, а ти залишайся вдома на господарстві. Най тебе Бог боронить йти зі мною до міста…
Не встиг він всього сказати, а жінка вже, як машинка:
— Ой, не буде так, як ти хочеш! Коли ти йдеш, то і я піду.
— А господарство як? Залишиться на пропало?
— Не бійся, чоловіче. Як господарство не з'їв пес без тебе, то не з'їсть і без мене. А я таки піду з тобою, бо ти мій чоловік, а я твоя жінка.
На другий день збирається до міста чоловік не сам — збирається і жінка. Просить він:
— Лишайся вдома, жінко, бо ти ґаздиня.
– І ти лишайся, бо ти ґазда.
Бачить чоловік, що марна справа з нею говорити — йде. Жінка за ним. Йдуть обоє, йшли полем, а під лісом треба було переходити широку і глибоку річку. Дійшли вони до річки, а тут зустрічаються сільські люди. Питають його:
— Максиме, а кого ви вдома лишили, що разом з жінкою йдете на ярмарок?
— Та нікого.
Перейшли люди на той бік, а він каже:
— Почекай, жінко, я піду наперед, а ти переходь за мною.
— А то не одно? Ти завжди хочеш бути першим! Ні, на цей раз я піду наперед.
— Як ідеш, то будь розумна. Тримайся за поруччя й не смій скакати у воду.
— Таки скочу. І що мені зробиш?
— Та спам'ятайся, жінко! Ти не вмієш плавати.
Але жінка не слухала. Вибігла на середину кладки, перекинула ногу через поруччя й лише п'ятками блиснула.
Люди на березі аж у долоні сплеснули.
— Ого, чоловіче, ти вже повдовів!
Але чоловік не говорив ні слова.
І з кожним таке буває, хто розуму не має.
Про дідову і бабину дочку та змія
Жив дід і баба, і була у них дочка. Баба вмерла. Узяв дід другу бабу із своєю дочкою. От зненавиділа баба дідову дочку:
— Де хоч, там і дінь її! — каже дідові.
Він запріг коника, посадив на санки дочку й поїхав у ліс. Їде та й їде, коли бачить, стоїть хатка на курячій ніжці, на собачій лапці.
— Хатко, хатко, не гордись, на ліс не дивись, до нас повернись!
Хатка до них повернулась, вони зайшли в хатку. Батько каже:
— Ти вари, дочко, галушечки, а я поїду в ліс дровець нарубаю.
Зварила вона галушечки, стала на порозі й гукає:
— Тату, гей! Ідіть галушечки їсти.
А там недалеко та й жив змій. Він і каже:
– Іду!
Два рази гукнула дівчина, і змій прийшов до хатки:
— Дівко, дівко, сип галушечки!
Вона каже:
– І насиплю!
— Дівко, дівко, сідай зі мною їсти!
Вона каже:
– І сяду!
От вони посідали, їдять. А мишка прибігла та й каже:
— Дівко, дівко, кинь мені галушечку, я тобі у великій пригоді стану!
От дівчина й кинула їй. Мишка підбігла, з'їла, прибігла ще і каже:
— Дівко, дівко, дай мені ще галушечку!
Та і дала їй. Вона підбігла, з'їла і прибігла втретє:
— Дівко, дівко, дай мені ще галушечку!
Тоді змій піднявся з-за столу й каже:
— Да стукни її, щоб і не пискнула!
Вона стукнула, да не по мишці, а по столу. Перехитрила змія.
— Дівко, дівко, стели постіль! — каже змій.
— Дак і постелю.
— Дівко, дівко, лягай на полу, а я на печі, тобі на ключі, а мені каміння!
Тут до дівчини мишка прибігла та й каже:
— Ти лізь під піч, а я буду на полу і дай мені ключі.
А змій давай на піл каміння кидати. От він кине камінь, а мишка бігає по полу, кружляє, да все ключиками брязь-брязь, да все в новому місці. Ніяк змій не попаде. А тут півні заспівали. Змій десь дівся, а дівка осталась жива.
Уже вранці баба каже дідові:
– Їдь за дочкою, на тобі кошичок, позбираєш кісточки!
Аж він приїхав, коли бачить, а дочка на порозі сидить у сріблі-золоті — це все змій після себе залишив у золотій скрині.
От їде дід із дочкою, а сучечка-пустолаєчка вибігла за ворота й каже:
— Тях-тях, дідову дочку в золоті везуть, а бабину женихи не візьмуть!
Баба ж ворота відчиняє, радіє, що дідову дочку неживу везуть. Аж бачить, що жива-здорова, ще й в золоті, в сріблі!
Давай баба діда лаяти:
— А сякий-такий!.. Вези ж і мою дочку в ліс!
От дід привіз і бабину дочку в ліс у ту саму хатку.
Привіз, а сам, як і перше, пішов нібито дров нарубати. Стала бабина дочка галушечки варити.