Засвистіли трасуючі кулі, ніби викреслювали вогненну межу між життям і смертю. Аршавір, відставши од товаришів, завмер на землі нерухомий…
Коли розвідники пройшли небезпечну зону, старший сержант Хмельницький зібрав усіх докупи, потім, занепокоєно озираючись, спитав:
— Де Мкртчян?
Ніхто не знав. Зникнення Аршавіра для всіх було несподіванкою.
Мовчки вслухалися в ніч. Вдивлялися в темряву, аж в очах різало.
— Я піду пошукаю,— порушив мовчанку Олесь Пархоменко.
— Пізно,— похмуро кинув Хмельницький.— Все одно нічим не зможемо допомогти… Всяке зволікання може провалити операцію. Нам якомога швидше треба відійти від цього небезпечного місця. Бо якщо вони щось помітили, то… Аршавіра пошукаємо, коли повертатимемося.
Розвідники рушили далі й незабаром розчинилися в густій пітьмі.
…Було близько четвертої години ночі. Група старшого сержанта Хмельницького, виконавши бойове завдання в тилу ворога, поверталася лісом у свою частину. Давалася взнаки втома.
— Оголошую перепочинок на двадцять хвилин,— сказав Хмельницький.— А ти, Сахаров, розвідай із Сидоренком, що там на шосе робиться. Коли щось помітите — подай знак.
— Єсть, товаришу командир відділення.— Сахаров разом із Сидоренком пішли до шосе.
Ніч трохи посвітліла. Зрідка з-за хмар випливав місяць, і тоді довкола ставало ще видніше.
Тільки-но дійшли до дороги, як почулося приглушене торохтіння мотоцикла.
— Сидоренко, за мною! — смикнув товариша за рукав Сахаров, і вони швидко відбігли за густі кущі. Тут залягли, вибравши таку місцину, щоб добре видно було дорогу. Мовчки дослухалися до шуму мотора.
— Наближається,— вдоволено прошепотів Сахаров.— Спробуємо взяти «язика».
— Так, зараз подам сигнал, аби хлопці підійшли ближче,— схвильовано мовив Сидоренко.
— Не треба, ми самі… Слухай мій наказ.
Вдалині вигулькнуло з темряви бліде світло фари. Воно наближалося.
— Сидоренко!
— Слухаю.
— Коли мотоцикл порівняється з нами, ти бери на мушку скати, а я мотоцикліста. Зрозумів?
— Єсть,— відповів Сидоренко і зручніше вмостився на своєму місці.
Крім мотоцикла, на шосе не видно було більше нічого.
Мотор торохтів усе ближче, і так само ближчало, стрибаючи по дорозі й кущах, жовте світло фари.
Мотоцикл був з коляскою, і в колясці сидів ще один гітлерівець.
Відстань скорочувалася. П’ятдесят метрів… тридцять… двадцять… десять… п’ять…
— Вогонь! — скомандував Сахаров.
Ударили короткі автоматні черги, мотоцикл крутнувся, полетів у кювет й перекинувся, накривши вбитого мотоцикліста й того, хто сидів у колясці. Гітлерівець ще хотів був витягти пістолет, намацував кволими пальцями кобуру, але спізнився. Сахаров умить опинився поруч і прикладом вдарив його в потилицю. Права рука фашиста обвисла, голова впала на груди. При світлі місяця видно було, яка їм птаха попалася,— на плечах блищали погони майора.
Хмельницький з хлопцями вибігли з лісу тоді, коли Сидоренко вже зв’язав майорові руки за спиною, а Сахаров тим часом обшукував його.
— Молодці,— похвалив старший сержант.— Я вже й не сподівався, що така здобич попадеться. Ну, ви його забирайте, а ми швиденько затягнемо в ліс мотоцикл — заметемо сліди. Швидше, хлопці, бо німці з хвилини на хвилину можуть сюди наскочити — добряча стрілянина була…
Розвідники поверталися тією дорогою, де загубили Аршавіра. Але не знайшли навіть його слідів.
У штабі батальйону дуже зраділи тому, що разом з цінними даними розвідники захопили «язика», та ще й такого високого чину. Проте так і лишилося загадкою, куди ж міг безслідно щезнути молодший сержант Мкртчян.
Про те, що сталося, командир відділення повідомив лейтенантові Капустіну, а той у свою чергу доповів командирові батальйону капітанові Боброву. І от командир батальйону покликав до себе лейтенанта Капустіна та старшого сержанта Хмельницького. Були тут і начальник штабу старший лейтенант Хлєбников, і політрук батальйону капітан Балашов.
— Отже, товаришу старший сержант, як нам розуміти зникнення твого бійця? — відразу почав командир батальйону.— Якби він був убитий, ви знайшли б його по дорозі назад, так?