Книга XII (Λ)
[1069α] [18] Предметом нашого розгляду є сутність, адже ми шукаємо начала й причини сутностей. Отже, якщо розглядати все в сукупності як певне ціле, [20] то сутність є його першою частиною; якщо ж розглядати його як послідовність категорій, то і в цьому випадку сутність є першою, потім іде якість, потім кількість. Разом з тим решта категорій не означають щось, що існує в прямому сенсі, а натомість тут ідеться про якість та рух, або також можна сказати, що існують не-біле та не-пряме. Принаймні ми говоримо, що вони є, наприклад: є не-біле. Крім того, жодна з інших категорій не є тим, що існує окремо. [25] І це фактично підтверджують давні мислителі, позаяк їх цікавили начала, елементи та причин. Натомість теперішні мислителі[164] радше вважають сутністю загальне (адже роди — це загальне, і вони кажуть, що роди є більшою мірою начала й сутності, що пояснюється тим, що вони у своїх дослідження спираються лише на логіку); давні ж мислителі вважали сутностями конкретні речі, як-от вогонь та землю, а не тіло взагалі.
Є три види сутностей. По-перше, це чуттєві сутності. З них одні є вічні, другі — минущі; останні визнають усі, й до них належать, наприклад, рослини та тварини. Щодо чуттєвих сутностей необхідно визначити елементи, які їх утворюють, і насамперед — один елемент чи багато. По-друге, це нерухомі сутності. Про них дехто говорить, що вони існують окремо, причому одні ділять їх на два види, [35] другі вважають ідеї та математичні предмети однією сутністю, треті визнають із цих двох тільки математичні предмети[165]. Чуттєві сутності належать до царини фізики (оскільки вони пов’язані з рухом), [1069β] [1] натомість нерухомі сутності має вивчати інша наука, оскільки вони не мають з чуттєвими жодного спільного начала.
Чуттєва сутність є мінливою. Якщо зміна виходить від чогось, що протистоїть чомусь іншому, або від чогось проміжного, але не за будь-якого [5] протиставлення (адже і голос є не-біле), а від чогось протилежного чомусь іншому, то необхідно має бути щось в основі, що зазнає зміни на протилежність, адже протилежності як такі не змінюються.
Коли відбувається зміна, щось лишається сталим, тоді як протилежне змінюється. Тому, крім протилежностей, існує щось третє, матерія. Отже, якщо існує чотири види змін: у щосності, [10] або в якості, або кількості, або щодо місця, і зміна в щосності полягає у виникненні й знищенні загалом, зміна кількості — у зростанні та зменшенні, якості — в появі інших властивостей, щодо місця — рух, — то кожна з цих змін є зміною на протилежність. Отож необхідно, щоб змінювалася матерія, потенційно здатна [15] бути і однією, і другою протилежністю. А оскільки суще є двояким, то все перетворюється з потенційно сущого на дійсно суще (наприклад, із потенційно білого на біле в дійсності, і так само у випадку збільшення й зменшення), тож не лише випадково може виникнути щось із несущого, але й із сущого все виникає, одначе із [20] потенційно сущого, а не із дійсно сущого. Це і є Єдине Анаксагора. Адже замість визначення: «все разом», — та «суміші» Емпедокла й Анаксимандра і того, що казав Демокріт, — краще казати: «все було разом потенційно, але не дійсно»; тож ці мислителі, схоже, мали на увазі матерію. Справді, всі речі, що змінюються, складаються з матерії, [25] але з різної. Навіть ті з вічних речей, що не виникають, але здатні рухатися, також є матеріальними, але не в сенсі виникнення, а в сенсі здатності переміщуватися з місця на місце.
Може постати питання, з якого несущого відбувається виникнення, адже про несуще говориться у трьох значеннях. Отже, якщо щось існує потенційно, то це означає, що воно виникає не з будь-якого несущого, а натомість кожне суще виникає з відповідного несущого. Тому недостатньо сказати, що всі речі були [30] разом, оскільки вони відрізняються матерією. Інакше постає питання: чому виникло безконечно багато різних речей, а не однакових? Справді, існує один розум, тож якщо і матерія одна, то в дійсності виникло б те, матерія чого існувала потенційно. Отже, існують три причини і три начала; два з них утворюють протилежність — з одного боку, визначення і форма, з другого — позбавленість, — а третьою є матерія.