Оскільки, як ми сказали[167], є три види сутностей, два з них — природні, а один — нерухомі, про останні слід сказати, що необхідно має існувати певна вічна [5] нерухома сутність.
Адже з усього, що існує, насамперед існують сутності, і якщо всі вони є минущими, то й усе є минущим. Одначе неможливо, щоб рух або виник, або зник, бо він існував завжди, і так само не може виникати й зникати час. Справді, якби не було часу, неможливо було б «передніше» та «пізніше». Отже, і рух є так само невпинним, як і час; [10] бо час є або те саме, що й рух, або певна властивість руху. Натомість не буває невпинного руху, окрім просторового, а з просторових видів руху невпинним є круговий.
Проте якби існувало щось здатне приводити в рух або створювати, але не діюче, то руху не було б; адже можливо, маючи здатність, не діяти. Тож це нічого не дасть, навіть якщо ми припустимо вічні сутності, [15] як ті, хто покладають існування ідей, якщо вони не міститимуть певного начала, здатного викликати зміни. Утім, навіть його недостатньо, як недостатньо припустити і ще будь-яку іншу сутність, окрім ідей. Адже якщо здатне діяти начало не діятиме, руху не буде. Ба більше, якщо його сутність є потенційно, то недостатньо буде, навіть якщо воно діятиме, оскільки тоді рух не буде вічним. Адже те, що є лише потенційним, в дійсності може не існувати. Отже, має [20] бути таке начало, сутність якого полягає в діяльності. А, крім того, такі сутності мають бути без матерії, адже вони мають бути вічними, принаймні якщо існує хоч щось вічне. Отже, вони мають бути діяльністю.
Однак тут виникає питання. Вважається, що все, що діє, має бути здатним діяти, натомість не все здатне діяти діє, тож здатність передніше. [25] Але якби це було так, то ніщо суще не мало б існувати. Адже можливо бути здатним існувати, але ще не існувати.
Одначе якщо погодитися з тим, що кажуть теологи, які все виводять із ночі, або пристати на думку натурфілософів, що всі речі разом[168], все одно в результаті маємо так само неможливе твердження. Справді, як може відбуватися рух, якщо немає якоїсь дійсної дієвої причини? Адже не матерія [30] рухатиме сама себе, а натомість теслярство; і не місячне, не земля, а натомість зерна та чоловіче сім’я.
Тому деякі, наприклад, Левкіпп та Платон[169], покладають вічну діяльність і вважають, що рух є завжди. Але чому він є і який він, вони не говорять, як і того, чи він відбувається в той чи в інший спосіб, і не вказують причину, чому так, а не інакше. Адже ніщо не рухається [35] як випаде, а натомість завжди в речі бути присутнім щось, що приводить у рух. Справді, скажімо, річ може рухатися від природи в один спосіб, а натомість під дією сили або розуму або чогось іншого в інший спосіб.
Далі, який рух є першим? Адже це дуже важливо. Проте навіть Платон не в змозі назвати те, що він інколи має на увазі як начало, [1072α] [1] що саме приводить себе у рух[170]. Адже він сам каже, що душа виникає пізніше неба і що водночас із небом[171]. Отже, вважати, що можливість передує дійсності, почасти справедливо, почасти ж ні (а в якому сенсі справедливо, вже було сказано[172]). Натомість про те, що [5] дійсність передує можливості, стверджують Анаксагор (адже його «розум» є дійсність) та Емпедокл, який говорить про любов та розбрат, а також ті, хто кажуть, що рух є завжди, як-от Левкіпп.
Отож, якщо дійсність передує можливості, хаос і ніч не існували безконечно, а натомість одні й ті самі речі існували завжди, або періодично, або в інший спосіб. Якщо ж одне й те саме [10] постійно змінюється з певною періодичністю, то все ж таки завжди має лишатися щось, що діє однаково. Але якщо постійно має відбуватися виникнення й знищення, то має бути і щось інше, що завжди діє то так, то інакше. Отож воно має діяти в один спосіб щодо себе та в інший спосіб щодо іншого. В останньому випадку, отже, або внаслідок чогось третього, або під впливом першої причини. То, певно, під впливом цієї першої, бо вона є причиною руху і щодо самої себе [15] і щодо того іншого. Тому перша причина є кращою; адже вона була причиною сталості, натомість причиною зміни є інше. А відповідно причиною того, що завжди відбуваються зміни, зрозуміло, є і те, і друге. Таким чином пояснюються види руху. Отже, немає потреби шукати інші начала.
Оскільки таке пояснення є цілком можливим (бо інакше світ має походити [20] з ночі, або суміші всіх речей, або несущого), вважатимемо ці питання розв’язаними. Отже, існує щось, що перебуває в невпинному русі, і цей рух є круговим (і це зрозуміло не лише з пояснення, але й з дійсного стану речей), а тому перше небо має бути вічним. Отже, існує також певний рушій. Оскільки ж те, що приводиться у рух і саме рухає, є чимось проміжним, [25] то існує певний рушій, який не приводиться в рух нічим іншим, тобто певна вічна діюча сутність. Саме такими є предмет бажання і предмет думки; вони є рушіями, хоча їх самих ніщо не приводить у рух. А найвищі предмети бажання й думки є один і той самий предмет. Адже те, що видається прекрасним, є жаданим, а найбільше бажають того, що справді є прекрасним, позаяк ми прагнемо чогось радше тому, що воно видається нам прекрасним, аніж воно видається нам прекрасним, тому що ми його прагнемо. [30] Отже, началом є мислення. Розум приводиться в рух предметом думки, при цьому предмети думки є як такі особливим рядом сущих. І першою в цьому ряду є сутність, а серед сутностей — сутність проста і така, що перебуває в діяльності (при цьому не слід ототожнювати одне й просте, бо одне означає міру, а означення «просте» вказує на характер самої речі). Одначе і прекрасне, і [35] те чому віддають перевагу заради нього самого належать до того самого ряду. А найвищий предмет думки завжди є найкращим або аналогічним найкращому.