[35] Здається, втім, що знання, чуття, думка, роздум завжди спрямовані на інше іншого, а на себе — побіжно. Далі, якщо мислити і мислитися — різні речі, то що з них робить розум благом? Адже буття мислення й того, що мислиться не одне й те саме. Проте, чи не є в деяких випадках знання тотожним своєму предмету? [1075α] [1] Наприклад, у мистецтвах, де предмет — сутність і чимбутність без матерії, та в умоглядних науках, де предметом є визначення й мислення. Тож оскільки там, де немає матерії, відсутня й різниця між тим, що мислиться, й розумом, то вони є одним і тим самим, і відповідно [5] мислення єдине з тим, що мислиться.
Врешті, лишається питання: чи є те, що мислиться, чимось складним? Адже тоді розум змінювався б із переходом між частинами цілого. Але ж усе, що не має матерії, є неділимим. Так, людський розум, що мислить щось складне упродовж певного часу, набуває блага не в цій чи в тій частині, а натомість досягає найкращого у певному цілому, відмінному від себе. [10] Мислення ж отак мислить самого себе упродовж цілої вічності?
Варто також розглянути, яким із двох способів природі всесвіту притаманні благо і найкраще, чи так, як щось, що існує окремо й саме по собі, чи як порядок. Чи обома, як-от війську? Адже тут і порядок є благом, і полководець, і радше [15] навіть останній; бо не порядок є причиною полководця, а полководець — причина порядку. Все у світі — і риби, і птахи, і рослини — є певним чином впорядкованим, хоч і не однаково; і все існує не так, що одне ніяк не пов’язане з іншим, а натомість певний зв’язок є. Адже все впорядковане задля однієї мети, але так, як-от у домогосподарстві, де вільним [20] менше за всіх доводиться робити випадкові речі, бо все або майже все впорядковане, натомість на рабів та тварин мало що покладається спрямоване до спільної мети, тоді як здебільшого вони роблять, що доведеться; бо таке начало обумовлює природу кожного з них. Я маю на увазі, наприклад, що все необхідно має принаймні знайти своє місце в розподілі, і таким чином усе [25] стає причетним до цілого.
Не можна обійти увагою всі ті неможливі чи безглузді наслідки, що випливають у тих, хто тримається інших поглядів, але також і думки тонших мислителів і найменш сумнівні твердження. Усі згодні в тому, що все утворюється з протилежностей. Одначе, з одного боку, ані те, що «все», ані те, що «з протилежностей» не є правильним. А по-друге, вони не пояснюють, яким чином речі, в яких присутні протилежності, [30] з них утворюються. Адже протилежності не здатні зазнавати змін під дією одна одної.
Для нас ця трудність розв’язується цілком природно, оскільки ми вважаємо, що існує щось третє, а саме, матерія. Натомість деякі мислителі розглядають матерію як одну з двох протилежностей, як-от ті, хто проголошують нерівне матерією для рівного або множину матерією для єдиного[178]. Але і на це ми відповідаємо так само, що матерія не є протилежністю до будь-чого. Крім того, [35] згідно з цим поглядом усе, окрім єдиного, поставатиме причетним поганого, оскільки вони визнають зло одним із двох елементів. Натомість інші мислителі[179] взагалі не вважають благо і зло началами, хоча радше саме благо є началом для всіх речей. На відміну від цих, згадані першими мислителі праві, вважаючи благо началом, але яким чином воно є началом — як мета чи як те, що приводить у рух, чи як форма, — вони не пояснюють. [1075β] [1] Позбавлене глузду те, що каже Емпедокл[180]. Адже він називає благом любов, що є в нього началом і як те, що приводить у рух (оскільки вона об’єднує), і як матерія, бо вона є частиною суміші. Але хай навіть одне й те саме за збігом [5] є началом і як матерія, і як те, що приводить у рух. Одначе принаймні бути матерією і бути тим, що приводить у рух, не одне й те саме. То для чого з двох любов є началом? Ще одна безглуздість — це те, що неминущим в Емпедокла постає розбрат, оскільки в ньому він вбачає природу зла.
Натомість Анаксагор покладає началом благо як те, що приводить у рух, оскільки розум є джерелом руху. Але ж він спричинює рух заради чогось, а отже, заради чогось відмінного від себе, якщо тільки Анаксагор розуміє це не так, як-то ми говоримо, [10] наприклад, що мистецтво лікування є у певному сенсі здоров’я. Безглуздо також те, що добро, тобто розум, лишається в нього без протилежності. Одначе всі, хто говорить про протилежності, лишають їх без застосування, якщо тільки хтось інший не доповнить і не впорядкує їхні погляди. І чому одні речі є минущими, а інші неминущими, також ніхто навіть не ставить такого питання; натомість усі речі вони виводять із одних і тих самих начал. Окрім того, [15] одні виводять суще з несущого, інші ж, щоб уникнути цієї необхідності, все проголошують єдиним.