Якщо ми припустимо, що загальні визначення в інших частинах відповідають ідеям, наприклад, колу самому по собі — пласка фігура й решта частин визначення, і лише має додаватися те, чого вона є ідеєю, — то потрібно дивитися, чи не є це геть пустим. Справді, до чого додаватися? До середини, чи до площини, чи до всіх частин кола? Адже всі частини у визначенні сутності є ідеями, наприклад, «тварина» та «двоноге». Крім того, вочевидь необхідно, щоб те, що додається, [10] було на кшталт площини, якоюсь природою, що містилася б у всіх видах як рід.
Але найскладнішим, мабуть, є питання, що врешті додають ідеї до чуттєвих речей: як вічних, так і тих, що виникають і знищуються, — адже вони не є для них ані причиною руху, ані причиною зміни. І вони жодним чином не допомагають ані пізнанню інших речей (позаяк вони не є їхньою сутністю, бо інакше перебували б у них), ані їхньому буттю, оскільки не містяться в речах, до яких причетні. Можна було б припустити, що вони є причинами на кшталт того, як-от білина, домішуючись до чогось, робить його білим, [20] але це твердження, яке висловлювали спочатку Анаксагор, а пізніше Евдокс, украй хистке; адже легко навести цілу низку невідпорних заперечень проти такої думки.
Окрім того, жодним із звичайних способів не можна вивести з ідей інші речі. Сказати ж, [25] що вони є зразками, а інші речі прилучаються до них, — то пусті слова чи поетичні метафори. Справді, що це таке, що діє, дивлячись на ідеї? Адже можливо і бути, і ставати подібним до будь-чого, і без наслідування йому. Так, може народитися хтось подібний до Сократа, незалежно від того, існує чи не існує Сократ; і вочевидь так само було б, якби існував вічний Сократ Далі, це означатиме багато зразків для однієї і тієї самої речі, і так само ідей, наприклад, ідей людини, тварини та двоногого, а разом із тим людини-самої-по-собі. Врешті, ідеї були б зразками не лише для чуттєвих речей, але й для самих себе, як-от рід як рід [35] ідей. Тож одне й те саме було б і зразком, і відтворенням.
Далі, здається неможливим, щоб сутність і те, чого вона є сутністю, існували окремо. [1080α] [1] Тому як ідеї, що є сутностями речей, момуть існувати окремо? У «Федоні» сказано[194], що ідеї є причиною і буття, і виникнення; одначе навіть якби ідеї існували, причетні до них речі не виникали б, якби не існувало щось, що приводить їх у рух. [5] Виникає багато всіляких речей, скажімо, дім чи каблучка, щодо яких ми не говоримо про існування їхніх ідей. Отже, очевидно, що також інші речі можуть існувати й виникати з тих самих причин, з яких існують і виникають щойно названі речі. І можна навести ще чимало [10] заперечень, подібних розглянутим, щодо ідей — і в такий спосіб, і за допомогою більш обґрунтованих і точних доказів.
Після обговорення вчення про ідеї варто повернутися до висновків щодо чисел, зроблених тими, хто каже, що їхні сутності мають окреме існування і є першими причинами сущих. [15] Якщо число має особливу природу і його сутність полягає саме в тому, щоб бути числом, як дехто говорить, то необхідно, щоб або в нього було наявне перше і наступне, причому кожне має бути відмінним за видом і це стосується всіх одиниць, і жодна одиниця не злічується з будь-якою іншою одиницею [20], або всі вони перебувають у прямій послідовності і будь-яка злічується з будь-якою, як це, наприклад, говорять у випадку математичного числа (адже в математичному числі жодна одиниця ніяк не відрізняється від іншої).
Або деякі одиниці злічуються, а деякі — ні (наприклад, якщо за «одним» іде спочатку двійка, потім — трійка і так [25] будь-яке інше число, а одиниці злічуються в кожному числі, як-от у першій двійці — між собою, і в першій трійці — між собою, і так в інших числах; у двійці ж самій по собі вони не злічуються з одиницями у трійці самій по собі, і так само в інших [30] послідовних числах. Тому й математичне число рахується так, що за «одним» іде «два» через додавання до попереднього «одного» ще «одного», і «три» — через додавання до цих «двох» ще «одного», і так само в решті чисел. Натомість це ідеальне число лічиться так, що за «одним» ідуть інші «два» без першого «одного», і трійка — без двійки, і так само [35] інше число). Або один рід чисел має бути такий, як згаданий спочатку, а другий — такий, як говорять математики, третій же — такий, як ми згадали останнім.