Одначе стосовно чисел достатньо того, що ми розібрали та визначили (адже того, хто вже переконався, детальніше обговорення лише переконало б ще більше, але того, хто не переконався, не наблизило б до того, щоб переконатися). Що ж до того, що говорять про перші начала, перші причини та елементи ті, хто обмежується лише однією чуттєвою сутністю, почасти сказано в книгах про природу[210], почасти не належить до нинішнього дослідження. Тих же, [25] хто кажуть, що існують інші сутності, крім чуттєвих, потрібно розглянути слідом за обговореними. Отже, оскільки дехто стверджує, що ідеї та числа є такими сутностями, і їхні елементи є елементами сущого та началами, нам варто розглянути, що вони говорять і в якому сенсі.
Тож тих, хто покладає лише числа [30] і математичні предмети, буде розглянуто пізніше[211]. Що ж до тих, хто говорить про ідеї, то тут легко бачити, як вони міркують і які в них виникають труднощі. Вони одночасно покладають ідеї, з одного боку, як загальне та сутності, з іншого боку, як такі, що існують окремо і стосуються одиничного. Але, як ми вже розібрали раніше[212], це неможливо. [35] Причина того, що ті, хто говорить про загальні сутності, зв’язали одне з одним, полягає в тому, що вони не зробили сутності тотожними чуттєвим речам. Вони вважають, що всі одиничні речі у чуттєвому світі течуть і ніщо з них не лишається постійним, [1086β] [1] але загальне існує осторонь них і є щось інше. Як ми вже говорили раніше[213], поштовх до цього дав Сократ своїми визначеннями, проте він не відділяв загальне від одиничного, і тут він мислив правильно. [5] І очевидно, що це справді так. Адже, з одного боку, знання без загального неможливе, з іншого боку, відділення загального від одиничного є причиною труднощів, які виникають щодо ідей. Прихильники ж цього вчення, вважаючи, що, якщо мають існувати якісь сутності, крім чуттєвих і текучих, то вони існують окремо, але, не маючи ніяких інших, висунули [10] ті, що є загальними поняттями, а тому загальне й одиничне стали одним і тим самим. Отже, ця трудність притаманна самому вченню, яке ми обговорювали.
Обговоримо тепер те, що викликає певні труднощі і в тих, хто говорить про ідеї, [15], і в тих, хто про них не говорить, і про що йшлося в розгляді труднощів на початку[214]. Якщо не стверджувати, що сутності існують відокремлено, і в такий спосіб, як про це говориться щодо одиничних речей, то сутність, як ми її розуміємо, зникає. Якщо ж покладати сутності окремими, [20] то як розуміти їхні елементи та начала? Адже якщо як одиничне і не загальне, то таких сущих буде стільки ж, скільки елементів, а елементи будуть непізнаванними.
Так, нехай склади в мові будуть сутностями, а їхні елементи — елементами сутностей. Тоді необхідно, щоб склад БА був один і кожний [25] із складів один, оскільки вони не є загальним і тотожні лише за видом, але кожний один за числом і певне «це» і не є однойменним. Далі, вони покладають кожне суще саме по собі одним. Але якщо склади є такими, то таким є і те, з чого вони складаються. Тож існуватиме не більше одного звука «а» і не більше одного з інших елементів на тій самій підставі, [30] на якій один і той самий склад із решти складів не може повторюватися. Проте якщо це так, то, окрім елементів, не буде інших сущих, а натомість лише елементи. Крім того, елементи будуть непізнаванними; адже вони не є загальним, а предметом знання може бути лише загальне. Це зрозуміло як із доказів, так і з визначень; адже ми висновуємо, [35] що сума кутів ось цього трикутника дорівнює двом прямим, якщо в будь-якого трикутника сума кутів дорівнює двом прямим, або що ось ця людина є твариною, якщо будь-яка людина є твариною.