[1087α] [1] Проте, якщо начала є загальним, то або й сутності, що від них походять, є загальним, або не-сутність буде передніше сутності; адже сутність не є загальним, натомість елемент і начало є загальним, а елемент і начало передніше того, началом і елементом чого вони є. Всі ці наслідки є природними, [5] коли з елементів утворюють ідеї й, окрім однакових за видом сутностей та ідей, стверджують існування певного окремого єдиного. Якщо ж ніщо не перешкоджає тому, щоб серед елементів мови було багато звуків «а» і «б» і щоб, окрім цих багатьох звуків, не було жодних «а» самих по собі та «б» самих по собі, то [10] з цієї причини існуватимуть необмежені за числом і подібні між собою склади. Найбільші ж труднощі зі сказаного викликає те, що будь-яке знання є знанням загального, тому начала сущого також необхідно є загальними і при цьому не є окремими сутностями, хоча, з одного боку, це твердження є істинним, а з іншого — ні. [15] Адже знання, як і пізнання, має два значення: знання того, що є потенційно, і знання того, що є дійсно. Так, можливість, як матерія, будучи загальною і невизначеною стосується загального й невизначеного, натомість дійсність, будучи визначеною і такою, що стосується визначеного, є «ось це щось» і стосується «ось цього». Так, зір бачить фарбу взагалі лише побіжно, [20] тому що ця фарба, яку він бачить, є фарбою взагалі, і так само це «а» з погляду граматика є «а» взагалі. Адже, якщо начала необхідно є загальними, то й те, що від них походить, необхідно є загальним, як це відбувається в доказах. Якщо ж це так, то не буде нічого окремого і ніякої сутності. Однак очевидно, що знання є в одному аспекті знанням загального, а [25] в іншому — ні.
Книга XIV (Ν)
Отже, про цю сутність сказано достатньо. Утім, усі [30] покладають начала протилежностями: як у природних речей, так і у випадку нерухомих сутностей. Якщо ніщо не може передувати началу всього, то, мабуть, неможливо, щоб начало було началом і було при цьому чимось іншим. Це так ніби хтось сказав, що біле є началом не як щось інше, а як біле, а проте, [35] що воно біле, оскільки йдеться про певний субстрат, а отже воно є білим, будучи чимось іншим; і тоді те інше буде переднішим. Одначе все виникає з протилежностей як певного субстрату; тож необхідно, щоб воно найбільшою мірою було присутнє в протилежностях. [1087β] [1] Тому всі протилежності завжди пов’язані з субстратом, і жодна не існує окремо. Проте ніщо не є протилежним сутності, це очевидно і також підтверджується міркуванням. Отже, жодна протилежність не є началом у повному значенні, а натомість чимось іншим.
Вони ж другою протилежністю [5] покладають матерію. При цьому одні[215] протиставляють єдиному як рівному нерівне як матерію, позаяк вважають нерівне природою множини, другі[216] протиставляють єдиному множину як матерію (бо в одних числа виникають із двійки нерівного — великого й малого, — а у другого — з множини, але в обох випадках — за допомогою сутності єдиного). Адже той, хто покладає нерівне та єдине [10] елементами, а нерівне таким, що складається з великого і малого, ніби вважає нерівне і велике та мале єдиним і не розрізняє, що за визначенням це так, а за числом — ні. Одначе начала, які вони називають елементами, вони також пояснюють невірно; одні[217] говорять про велике і мале разом з єдиним як три [15] елементи чисел, два як матерію і єдине як форму, другі[218] — про багато й мало, оскільки велике й мале за своєю природою ближче до просторових величин, а треті[219] — про найбільш загальне серед цих начал: те, що перевищує, і те, що перевищується. Жоден із цих поглядів не відрізняється, так би мовити, щодо тих чи інших висновків, а натомість лише щодо логічних труднощів, яких самі ці філософи стережуться, бо й самі користуються логічними доказами. Крім того, за тим же твердженням, началами є те, що перевищує, і те, що перевищується, але не велике й мале, а число походить від елементів, що передують двійці, оскільки і те, і друге є більш загальним. [25] Одначе вони одне стверджують, а друге — ні. Далі, одні протиставляють єдиному різне та інше[220], другі протиставляють єдине і множину[221]. Якщо ж, як вони хочуть, суще утворюється з протилежностей, натомість єдиному або ніщо не протилежне, або, якщо все ж таки це необхідно, множина, а нерівне — рівному, різне [30] — тотожному, інше — самому по собі, то найбільш правильною є думка тих, хто протиставляє єдине і множину, хоча вони це роблять недостатньо обґрунтовано, бо тоді єдине виходить нечисленним. Адже множина протилежне нечисленності, а багато — нечисленному.