[996а] [1] Далі, чи є начала обмеженими за числом та видами: і ті, що в поняттях, і ті, що в субстраті; також, чи начала минущих і неминущих речей ті самі чи відмінні; і чи всі начала неминущі, чи тільки начала минущих речей є минущі?
Далі, найважче [5] і найбільш карколомне питання, чи є єдине і суще, як казали піфагорійці і Платон, не що інше, як сутність речей; чи це не так, а натомість в основі лежить щось інше, наприклад, Емпедокл каже — любов, а інші говорять: хто — вогонь[34], хто — вода[35] чи повітря[36]. Крім того, чи є начала [10] щось загальне, чи вони подібні до окремих речей; і існують вони потенційно чи в дійсності. Врешті існують вони у русі чи якось інакше; адже також ці питання можуть викликати великі труднощі. Крім того, чи є числа, лінії, фігури та точки певні сутності, чи ні, і якщо так, то чи [15] відокремлені вони від чуттєвих речей, чи містяться в них? Щодо всього цього не тільки важко досягти істини, але й нелегко чітко сформулювати питання.
Отже, передусім розглянемо питання, про яке ми говорили на початку: одна чи більше наук досліджує всі роди [20] причин? З одного боку, як це можливо, щоб одна наука пізнавала начала, що не є протилежними? Крім того, багато речей не містять усі начала; справді, як можливо, щоб нерухомі речі містили в собі начало руху або природу блага, адже все, що є благом, саме по собі та за своєю природою є метою [25] і, отже, причиною, оскільки заради нього виникають та існують інші речі, одначе мета й «те, заради чого», є метою якоїсь дії, а всі дії відбуваються через рух? Тому нерухомі речі не можуть містити ані таке начало, ані якесь благо саме по собі. Ось чому в математиці нічого не доводять за допомогою [30] цієї причини, і не існує доказу на кшталт «тому що це краще або гірше», та й взагалі ніхто ні про що таке не згадує. Тому деякі з софістів, як-от Арістіпп зневажали математику; адже в інших мистецтвах, зокрема, в ремісницьких, наприклад, у теслярстві та чоботарстві, завжди наводять аргумент «тому що це краще, або гірше», натомість у математичних науках зовсім немає мови про добре чи погане.
[996b] [1] Однак якщо існує більше ніж одна наук про причини, і при цьому окрема наука займається кожним окремим началом, то яку з них слід вважати тією, що ми шукаємо, або кого з тих, хто цими науками володіє, — найбільшим знавцем [5] шуканого предмета? Адже можливо, що для одної й тієї самої речі існують усі види причин, як-от для будинку тим, звідки рух, є мистецтво і будівничий, тим, заради чого, — потреба, матерією — земля й каміння, формою — задум.
Якщо виходити з раніше визначеного[37] щодо того, яку з наук слід називати мудрістю, то є підстави [10] застосувати цю назву до кожної з них. Такою є найголовніша й найбільш провідна наука, з якою, наче рабині, не вправі сперечатися інші науки, — наука про мету і благо (адже заради них усе інше). Проте, оскільки мудрість була визначена[38] як наука про перші причини і найбільш гідне пізнання, нею мала б бути наука про сутності.
Оскільки одну й ту саму річ можна знати з багатьох сторін, [15] ми кажемо, що більшою мірою знає той, хто знає, чим річ є, ніж той, хто знає, чим вона не є; а серед перших також одні знають більше, другі менше, і найбільшим знавцем є той, хто знає, чим саме є річ, а не той, хто знає її кількість, чи якість, або що вона може робити чи що можна робити з нею.
І також у всіх інших випадках — зокрема там, де присутні докази, [20] — ми вважаємо, що про знання певної речі можна говорити тоді, коли ми знаємо, що вона таке (наприклад, що таке перетворення на квадрат: це знаходження середнього пропорційного; і подібним чином в інших випадках). Так само стосовно походження, дій та всіляких змін ми вважаємо, що знаємо тоді, коли ми знаємо начало руху. Проте воно відмінне від мети і протилежне їй. Отже, можна припустити, [25] що кожну з цих причин має досліджувати окрема наука.
Одначе також стосовно начал доведення є спірним, існує одна чи більше наук. Началами доказу я називаю загальноприйняті поняття, на яких усі люди засновують докази, наприклад, що все необхідно або стверджувати, або заперечувати, і що [30] неможливо водночас бути і не бути, та інші подібні твердження. Отже, питання в тому, чи займається ними та сама наука, що й сутністю, чи інша, і якщо не та сама, то яку з них слід вважати тією, що ми шукаємо? Вважати, що це та сама наука, немає сенсу. Справді, чому геометрії більше, ніж будь-якій науці, належить розумітися на цих твердженнях? Якщо ж це властиво будь-якій науці, але не може бути властивим усім, [997а] [1] то пізнання цих начал не є справою ані інших наук, ані тієї, що пізнає сутності. Проте яким водночас чином можлива наука про ці начала? Адже що таке кожне з них ми знаємо і тепер (принаймні також інші мистецтва [5] використовують їх як відомі). Якщо ж існує доказова наука, що займається ними, то в основі їх має лежати певний рід, і деякі з них мають бути аксіомами, а деякі — їх застосуваннями (адже неможливо, щоби були докази відносно всіх положень); необхідно, щоб доказ виходив із певних передумов, стосувався певних предметів і доводив щось стосовно них. Отже, з цього випливає, що все, що доводиться, має належати до одного роду [10], оскільки всі доказові науки використовують аксіоми.