[999а] [1] Одначе, якщо єдине є більшою мірою первинним, при цьому єдине є неділимим, а все є неділимим або за кількістю, або за видом (причому спочатку за видом), роди ж діляться на види, то, мабуть, більшою мірою єдиним було б те, що приписується останнім: бо людина не є родом якихось людей.
Далі, що стосується речей, в яких присутнє розрізнення на попереднє й подальше, не може те, що приписується їм, існувати окремо від них; наприклад, якщо першим із чисел є двійка, то не може бути якесь число окремо від видів чисел; так само не може бути фігури окремо від видів [10] фігур; і якщо роди таких речей не існують окремо від видів, то навряд чи і в інших речах існуватимуть роди окремо від видів; адже роди цих речей, здається, існують найбільшою мірою; натомість стосовно неділимих речей не можна говорити про попереднє й подальше. Далі, там, де одне краще, а друге гірше, краще завжди раніше: отже, жодне з них не може бути родом.
Виходячи з цих міркувань, [15] началами радше є те, що приписується одиничним речам, ніж роди. Однак знову ж таки нелегко сказати, як слід розуміти ці начала. Адже начало і причина мають існувати окремо від речей і має бути можливим відділити їх від останніх; а на якій підставі можна було б припустити, що щось існує окремо від одиничної речі, окрім тому, що вони приписуються як загальне і всім речам? Але якщо це так, то радше слід покладати началами загальне, а тоді началами були б перші роди.
У зв’язку із цим постає дуже складна проблема, яка конче потребує розгляду і про яку зараз і піде мова. Якщо не існує нічого окрім одиничних речей, а одиничні речі незліченні, то як же можливо отримати знання про незліченні речі. Адже все, що ми пізнаємо, ми пізнаємо остільки, оскільки щось є єдиним і тотожним і йому приписується щось загальне.
Проте якщо це необхідно і якщо має існувати щось окрім одиничних речей, то, мабуть, необхідно було б, щоб поруч з одиничними речами існували роди, байдуже останні чи перші; утім, ми щойно розібрали, що це неможливо.
Далі, якщо все ж таки щось існує опріч конкретної речі (в тому випадку, коли щось приписується матерії), то постає питання: чи має воно існувати опріч усіх конкретних речей, чи опріч деяких має, а опріч інших — ні, чи опріч жодних. [999b] [1] Якщо ж немає нічого, окрім одиничних речей, то тоді не може бути нічого, що пізнається розумом, а натомість є лише чуттєві враження і ніякого знання, хіба що хтось вважає знанням чуттєві враження[42]. Більше того, тоді не може бути нічого вічного й нерухомого, бо все чуттєве знищується і перебуває в русі; але ж якщо немає нічого вічного, то неможливе і виникнення. Адже необхідно, щоб існувало щось, що виникає, щось, із чого виникає, і щось останнє у цій послідовності, що не виникає, якщо тільки ця послідовність припиняється, а виникнення неможливе із того, чого не існує. Крім того, якщо є виникнення і рух, необхідно, щоб був кінець; адже [10] жоден рух не є безконечним, але кожний має кінцеву мету; і не може виникати щось, виникнення чого неможливе; а те, що виникло, необхідно має існувати, якщо воно виникло.
Далі, якщо існує матерія (адже вона є тим, що не виникає), то ще більше підстав вважати, що існує сутність, якою матерія стає в кожному окремому випадку; адже якщо не буде ні сутності, ні матерії, то не буде нічого взагалі. Проте оскільки це неможливо, то необхідно має існувати щось окрім цілого: кшталт і форма.
Проте знову ж таки, якщо ми припустимо це, то постає питання, в яких випадках припускати, а в яких ні. Що це неможливо у всіх випадках, очевидно: адже ми би не могли припустити, що є якийсь особливий будинок опріч таких собі [20] будинків. Окрім того, чи буде одна сутність, наприклад, для всіх людей? Але ж це безглуздо, адже все, для чого є одна сутність, є одним. Чи їх багато і вони різні? Проте це також безглуздо. Разом з тим, як матерія стає кожною із цих одиничних речей і як і те, і друге, матерія і форма, стають одним цілим?
Далі, стосовно начал [25] може виникати ще таке питання. Якщо вони єдині за видом, то за числом ніщо не буде єдиним: ані саме єдине, ані суще. Проте як можливе пізнання, якщо ніщо серед усього не буде єдиним?
Одначе якщо начала єдині за числом і кожне з начал єдине, а не так, як у чуттєвих речей, де для одного — одні начала, для другого — інші, наприклад, у тотожних [30] за видом складів, начала є тотожними за видом, але різні за числом; якщо ж це не так, і начала сущих єдині за числом, то не буде нічого, крім елементів. Адже немає різниці між тим, щоб сказати «єдине за числом» і «одинична річ»; бо ми називаємо одиничним те, що одне за числом, а загальним — те, що стверджується про них.