[1010а] [1] Причина того, що вони дійшли такої думки, в тому, що, досліджуючи істину стосовно сущого, вони вирішили, що існують тільки чуттєві речі. Однак природі чуттєвого значною мірою властива невизначеність, і ми про неї вже сказали[57]. [5] Тому вони говорять правдоподібно, але невірно (хоча ліпше говорити так, ніж як Епіхарм до Ксенофана[58]). Крім того, оскільки вони бачили, що вся природа перебуває русі, а відносно того, що змінюється, ніякі твердження не є істинними, вони вирішили, що стосовно того, що суцільно змінюється, висловлювати істинні твердження взагалі неможливо. [10] Саме з такого припущення й виникла найбільш крайня із згаданих думка, якої трималися ті, що називають себе послідовниками Геракліта, і зокрема Кратил, котрий насамкінець гадав, що взагалі нічого не слід говорити, а натомість лише ворушив пальцем і докоряв Геракліту, котрий говорив, що двічі не можна увійти в ту саму ріку; сам же він вважав, що не можна й одного разу.
Ми ж на це твердження відповімо, що те, що змінюється, поки воно змінюється, справді дає їм деякі підстави вважати, що воно не існує, однак це є принаймні спірним. Адже те, що втрачає, має щось із втраченого, і щось від того, що виникає, необхідно вже має існувати. Взагалі [20], якщо щось знищується, вже має щось існувати, а якщо щось виникає, то необхідно має існувати те, із чого воно виникає, і те, чим воно породжується, і притому так, щоб ця послідовність не була безконечною. Однак, полишаючи ці міркування, скажемо лише те, що зміна за кількістю і зміна за якістю — це не одне й те саме. Справді, нехай кількість не лишається незмінною, [25] але ж ми все пізнаємо за ідеєю. Крім того, варто дорікнути тим, хто дотримується такої думки, за те, що висловлювали її стосовно всього всесвіту, хоча бачили, що це відбувається лише з меншістю чуттєвих речей. Адже лише царина чуттєвих речей безпосередньо навколо нас перебуває в процесі постійного знищення й виникнення, [30] але він становить, так би мовити, хіба лише часточку цілого, тож було б справедливіше, виправдати цю невеличку царину заради цілого, ніж через неї засудити все.
Крім того, звичайно, ми відповімо цим людям те саме, що казали давно[59]: ми маємо показати їм і переконати їх в тому, що [35] існує щось, що має нерухому природу. Адже принаймні з їхнього твердження, що речі водночас існують і не існують, випливає, що все радше перебуває в спокої, ніж рухається; тож не існує того, у що змінюватися: все містить у собі все.
[1010b] [1] Стосовно ж істини, що не все, що здається, є істинним, насамперед слід сказати, що нехай чуття не є хибним у своєму власному змісті, проте уявлення — не те саме, що чуття. Далі, варто подиву те, що вони перебувають у сумнівах щодо того, чи є [5] величини й кольори такими, якими вони здаються здалека, чи такими, як зблизька? чи такими, якими вони здаються здоровим, чи такими, як хворим? чи є важчим те, що здається таким слабким, чи те, що сильним? І чи є істинним те, що уявляється тим, хто спить, чи тим, хто не спить? Та ж очевидно, що вони так не думають, [10] адже ніхто, якщо йому вночі спаде на думку, що він в Афінах, тоді як він в Лівії, не піде до Одеона. Далі, щодо майбутнього, як каже також Платон[60], звичайно, не однаково важливими є думка лікаря і того, хто не знає мистецтва лікування, наприклад, щодо того, одужає хворий чи не одужає. Далі, з-поміж самих [15] чуттів не однаково важливі чуття непідхожого предмета і властивого самому почуттю, тобто чуття предмета, що відповідає іншому почуттю, і його власного предмета, — а натомість щодо кольорів важливий зір, а не куштування, щодо смаку — куштунок, а не зір. Із цих почуттів кожне в один і той самий час відносно одного й того самого ніколи не каже, що водночас ідеться так і не так. Але і в інший [20] час чуття вагається не стосовно враження, а стосовно того, звідки походить враження. Наприклад, одне й те саме вино, або тому, що воно змінюється, або через зміни в тілі, може здатися то солодким, то несолодким. Але є сама солодкість як така, коли вона є, ніяк не змінилася, але завжди чуття правильно її пізнає, і те, що є солодким, необхідно буде таким. Однак ці вчення все це відкидають, позаяк для них не існує ніяких сутностей й нічого не буває з необхідністю; адже необхідне не може бути і таким, і іншим, тож якщо щось існує з необхідністю, то воно не може бути і таким, і [30] не таким.
58
Епіхарм начебто говорив про погляди Ксенофана, що вона не правдоподібні і не вірні або що вони вірні, але не правдоподібні.