Отже, про суще за збігом досить (позаяк воно достатньо визначене). Що ж стосується сущого як істинного — і несущого як хибного, — то воно обумовлене поєднанням та розділенням, а і те, і друге разом [20] постають як полюси суперечності (бо істинне стосується ствердження у випадку поєднання предмета і того, що йому приписується, і заперечення у випадку, коли вони розділені, натомість у випадку з хибним все навпаки; натомість яким чином можна щось мислити разом і мислити нарізно, то це інше питання; під «разом» та «нарізно» я маю на увазі не послідовність, [25] а те, що виникає щось єдине).
Адже хибне та істинне містяться не в речах, так що, скажімо, благо є істинним, а зло неодмінно хибним, а натомість у думці; що ж до простих речей та щосності, то тут істинне й хибне перебувають навіть не в думці.
Тож те, що належить дослідити стосовно сущого і несущого в такому сенсі, слід розглянути пізніше[79]. Оскільки ж зв’язування [30] та розділення відбуваються в думці, а не в речах, а суще в такому сенсі відмінне від сущого у власному сенсі (адже думка з’єднує чи відділяє або щосність, або якість, або кількість, або щось інше), то суще за збігом та суще як істинне слід тепер залишити. Адже причина одного є невизначеною, а другого — певний стан думки, [1028а] і як одне, так і друге стосуються того роду сущого, що лишився, і не вказують на якусь нову природу сущого. Тож сказаного досить, і тепер слід розглянути причини і начала сущого самого по собі, як сущого. <А з нашого обговорення того, у скількох значеннях говориться про кожен із видів сущого, зрозуміло, що про суще говориться в багатьох значеннях.>
Книга VII (Ζ)
Про суще говориться в багатьох значеннях, як ми це вказали раніше в книзі про те, у скількох значеннях говориться про кожен із видів сущого[80]. Під сущим мається на увазі або щосність, або певне «це», або якість, або кількість, або якась інша з категорій. Утім, хоча про суще говориться в багатьох значеннях, очевидно, що першорядним серед них є щосність, тобто [15] сутність (адже коли ми говоримо, яким є щось, то кажемо, що воно є добрим чи поганим, а не те, що воно три лікті завдовжки чи людина; коли ж ми говоримо, чим є ця річ, ми не кажемо, що вона є білою, чи теплою, чи три лікті завдовжки, а натомість, що вона є людиною чи богом); про все ж інше говориться як про суще, тому що йдеться то про кількість такого сущого, то про якість, то про стан, то [20] про щось інше. А тому може виникнути питання: коли ми вживаємо слова «ходити», «бути здоровим», «сидіти», то чи йдеться в кожному з цих та подібних випадків про щось суще. Адже жодне з них не означає щось, що існує зазвичай саме по собі та може бути відділеним від сутності, а радше, якщо щось і існує, то це те, що ходить, [25] те, що сидить, та те, що є здоровим. Здебільшого про них можна говорити як про суще, тому що тут є певний субстрат (власне, сутність та одинична річ), що й виражається в приписуванні їм чогось; адже без такого субстрату немає сенсу говорити про гарне чи про те, що сидить. Отож зрозуміло, що саме завдяки [30] сутності є також кожне з названих визначень сущого, тому в первинному сенсі сущим і не якимось особливим, а сущим взагалі, є сутність.
Про перше говорять у багатьох значеннях, однак сутність є перше у всіх значеннях: і за визначенням, і в порядку пізнання, і в часі. Справді, жодне з інших категоріальних визначень речі не може бути відокремленим, а лише сутність. І за визначенням вона [35] є перше (адже у визначенні кожної речі з необхідністю міститься сутність). Також ми вважаємо, що знаємо кожну річ насамперед тоді, коли знаємо, що вона таке, як-от: що таке людина чи вогонь, [1028b] [1] радше ніж тоді, коли знаємо її якість, або кількість, або місце, позаяк і кожне з цих визначень ми знаємо тоді, коли знаємо, що таке кількість або якість.
І, до того, питання, що ставили і ставлять здавна, і зараз, і завжди, і яке завжди викликає труднощі, — що таке суще, — це питання про те, що таке сутність (адже про нього одні кажуть, що воно одне[81], [5] інші, що більше ніж одне, а з цих одні — що обмежене за числом[82], інші ж — що безконечне[83]), а тому й нам слід головним чином та насамперед, і, можна сказати, виключно, розглянути питання про суще в такому сенсі.
Найбільш очевидним здається, що сутність властива тілам (тому ми говоримо, що сутностями є тварини, рослини та їхні частини, [10] а також природні тіла, як-от вогонь, вода, земля та кожне з таких тіл, а також усе те, що є або їхніми частинами, або з них складається, чи то з частин, чи з усіх, як-от небо та його частини, зірки, місяць і сонце). Тож варто розглянути, чи тільки вони є сутностями, чи також інші, чи деякі з них, [15] чи деякі з них і ще якісь інші, чи, врешті, жодна з них, а натомість якісь інші.